Глава 5

Катя уже підхопила свою сумочку і, круто розвернувшись на тонесеньких каблуках, попрямувала до ліфта. Як вона них не впала одному лише Богу відомо. В ту мить вона й не думала, що вони не призначені для таких різких рухів, а тим паче мало не бігу. Бо вона таки не пішла спокійно з гордо піднятою головою, а вилетіла неначе метеор з його апартаментів. Просто втекла аби не продовжувати непотрібну їй і безглузду розмову. Краще так, ніж наговорити зайвого.
Ось уже і ліфт. Сталеві двері відчинились і вона опинилась віч-на-віч зі своїм зображенням у дзеркалі. Легкий дотик до кнопки та ліфт несе її донизу. Скоро. Уже скоро вона поїде додому і забуде увесь цей дурнуватий день. Буде насолоджуватися вечерею та компанією любої донечки.

—Я з більшою радістю поцілував би тебе!

Тихо промовив Дмитро у пустоту, де ще хвилину тому була Катя. Він залишився сам на сам зі своїми думками та не знав – чи кинутись наздоганяти жінку зі своїх снів, чи дати їй спокій на сьогодні, а завтра продовжити штурм неприступної фортеці під назвою Катерина Ходзінська. Зупинившись на другому варіанті, він все ж налив собі у склянку віскі та пішов до вікна. Хоча б для того, щоб із далеку провести її. Хоча б поглядом.
Її автівка все ще стояла на тому ж місці, де і була залишена вдень. Хвилина – Каті ще нема. Друга, третя – теж. П'ять –Катя не з'являється.
Може заблукала у тих коридорах? – промайнула думка в голові. Наче й не важко знайти вихід від ліфта, але чи то інтуїція, чи то серце підказували Дмитру, що краще піти та перевірити. Якщо все добре, то він і слова не скаже їй, а дасть спокійно поїхати. А якщо ні.. Про таке і думати не хотілось. Чоловік захопив куртку на випадок, якщо треба буде йти на вулицю, бо хоч і серпень на вулиці, але осінь близько і ввечері холодно.

Він швидко опинився біля ліфта, але той вже не працював – робітники пішли та вимкнули його, тож довелось спускатися сходами із сьомого на перший поверх.
День на другому він почув тихий плач та прохання про допомогу. Спочатку він подумав, що здалось, але голос був знайомий і до мурашок переляканий. Катя! Це вона застряла в ліфті. Ця думка мало не оглушила його. Треба ж такому статись.
Згадавши не надто лагідними словами робітників, він підійшов до ліфта. Інакше як ідіотами безтолковими він назвати їх не міг. Як можна було так недбало поставитись до своїх обов'язків?

— Катю, це ти?

Схлипування зупинились, але те що він почув геть не додало радості. До її переляканого голосу додалась злість.

— Ах ти ж, ідіот! Ану випусти мене з цього клятого ліфта ! Чи ти відмов не розумієш? Так я точно не буду вечеряти з тобою, шантажист недороблений!

— Катю, заспокойся! Я, звісно, хочу повечеряти з тобою, але точно не збирався змушувати тебе таким ідіотським способом. Не мій це метод. Почекай ще хвилинку, зараз я визволю тебе. Подумай про щось хороше.

Діма хотів її заспокоїти. Хотів переконати, що вона застряла у ліфті не через його бажання. Але як би він не намагався її переконати, добре розумів, що в даній ситуації, виглядає все так, як вона і думає. Хоча до такого рішення він не вдавався б. Але якби у ліфті був  замкнений і він разом з нею? Так. Можливо, він навмисне підлаштував таке, щоб мати можливість поговорити з нею, щоб вона не могла втекти наче він прокажений.
Але часу на роздуми не було. Чим довше вона там, тим гірше. І шукаючи рішення до нього дійшло, чому вона там плакала, чому так бурхливо реагує на ситуацію. Катя боїться замкнутого простору, можливо це стосується тільки ліфтів. Вона є була бліда, я смерть, коли вони підіймались в його апартаменти.
Тепер Діма мав визволити цю жінку, яку оточувала аура таємничості та загадковості. Визволити жінку, котру хотів назвати своєю. Стати її героєм.
В прискореному режимі він прокручував усі варіанти, що могли врятувати ситуацію і зайняли надто багато часу. І о диво, він згадав, що на кожному поверсі є командна панель, яка могла запустити ліфт в роботу та відкрити двері. Це нове рішення ще мало ким використовувалось, але тепер стало в пригоді. Діма подумки радів, що не пошкодував грошей на технічні новинки та нові рішення у своєму готелі. Кілька натискань різних кнопок, введення команд і двері повільно відкривалися.

Діма уже стояв біля них — схвильований не менше, ніж вона, але вже готовий витримати нову порцію не найдобріших слів у свою адресу.
І от він бачить її, зовсім не схожу на ту зібрану ділову пані, що була раніше. А бачить вразливу жінку, що переживала свою слабкість та безпорадність у саме цій конкретній ситуації. Вона сиділа притулившись спиною до стінки. Її ноги босі, а туфлі, недбало скинуті, лежали поруч, так само як і сумочка. Очі закриті, але на щоках видно доріжки від сліз. Хоча зараз на обличчі ніби спокій. Мабуть, скористалася його порадою і думала про щось хороше. В цю секунду Діма відчув себе таким слабким, бо сльози все ще котилися по її личку.

Він тихо приспів поруч та пригорнув до себе жіноче тіло. Він очікував, що вона пручатиметься, але ні. Катя схилила голову йому до грудей і тихенько плакала. А він погладжував її спину і мовчки чекав. Хоча й ситуація вийшла не надто приємною, він насолоджувався її близькістю. Вдихав запах жасмину з її волосся і не міг надихатись.

Скільки вони так просиділи Діма не знав. Але хотів би завжди тримати її у своїх обіймах. Поступово схлипування затихали, її тіло перестало здригатись. Катя трохи відсторонилась та поглянула в його очі.

— Вирішив пограти у героя і врятувати жінку з лап замкнутої задушливої кабінки?

Катя проявила слабкість, плачучи в обіймах чоловіка. Але саме в ту мить вона відчула себе живою. Відчула себе жінкою, що може бути ніжною та беззахисною, може бути слабкою, а не вдавати чоловіка у спідниці.

Але всі знають, що ніщо не може бути ідеально. Ось і її кпини повернулись. Хоча з його обіймів вона ще не поспішала вибиратись.

—А ти завжди кидатимеш камінці у мій бік? Хочеш, я стану тільки твоїм героєм? І завжди рятуватиму тебе з лап "ліфта-чудовиська"?