Розділ 1

Я знову йшла до нього у весільній сукні. Навколо рідні та близькі. А він стоїть мене чекає біля вівтаря та дивиться на мене своїми закоханими очима.   А я дивлюся на нього і  відчуваю безмежне кохання. Підійшовши ближче,  наречений бере мене за руку і ми повертаємось обличчям до працівника РАЦСУ.

-Єво Романівно, ви готові вийти заміж за Дениса Вікторовича?- запитує працівниця РАЦСУ.

-Так, - кажу я і дивлюсь в кохані очі.

-А ви, Денисе Вікторовичу, берете за дружину Єву Романівну?- запитує  жінка знову.

І тут я чую як хтось мене кличе…

-Єво, Єво, вставай, бо спізнишся на навчання.-будить мене мама.

Я відкриваю очі і розумію, що це був лише сон. Мені знову снилося моє не взаємне кохання – мій одногрупник  Денис. Я кохаю його здається все своє життя, але без взаємності. Для нього я лише та в кого можна списати. Так  треба вставати  і йти на навчання, бо сон це лише сон. На яву він, мабуть, ніколи не збудеться. Хоча я не перестаю мріяти і сподіватися.

Я швидко одягаюсь в університет, бо скоро мене має забрати на авто моя найкраща подруга Кіра. Ми з нею дружимо з дитинства, ходили в один клас, а  тепер вчимося разом у вузі. Навчаємось на дизайнерів інтер’єру. Вона знає про моє не розділене кохання до Дениса, а сама марить нашим сусідом  Владом. Так ми і живемо з надією, що колись наші мрії стануть реальністю.

-Доню, іди снідати.- кличе мене мама з кухні.

-Мамо, я запізнююсь. Перехоплю щось в їдальні університету.- кажу і на ходу вдягаю балетки.

-Ти  моя бідолашка, все кудись поспішаєш.- вийшла до мене в коридорі мама.

-Так, поспішаю. Сьогодні знову проспала будильник.- сказала я і обійняла маму.

-Все бувай.- сказала я виходячи за двері.

-Удачі на навчанні.- сказала вона мені вслід.

Вийшовши з під’їзду і не побачивши авто подруги, я її набрала.   Гудки йшли, але ніхто не брав слухавку. Десь з четвертого разу подруга взяла слухавку.

-Привіт, Кіро. А ти де?.- спитала я оглядаючись на всі боки.

-Привіт, Єво. Я  на дорозі. В мене зламалась машина.  Чекаю евакуатор. Не чекай мене.- сказала вона і відключилась.

-Чудово! Якраз тоді, коли я і так спізнююсь!- сказала вже сама собі і поклала телефон в сумку.

Побачивши автобус, який проїжджав, я почала махати  йому руками. І він би спинився, якби його не підрізала іномарка, яка їхала поряд. Мало не спричинивши аварію до речі.  А мій автобус рушив не спиняючись. 

-Щоб у тебе всі колеса здулися!- крикнула я водієві іномарки.

Від відчаю я почала набирати номер таксі, адже спізнювалася я катастрофічно. Таксист приїхав на диво швидко і домчав мене до університету буквально за 5 хвилин до пари. Розплатившись і подякувавши я помчала в аудиторію. Вже дійшовши майже до дверей, в мене задзвонив телефон, я полізла до сумки його дістати я к раптом хтось в мене збив з ніг. Я впала і вміст моєї сумки розлетівся по підлозі.

-Ти, що не бачиш куди йдеш?- спитав хтось у мене над головою.

Піднявши очі я помітила симпатичного хлопця, старше мене, середнього зросту, з коротким  чорним волоссям та карими очима. Він був одягнений в  дорогий костюм та черевики темно-синього кольору. Він дивився на мене ніби я комаха.

-А ти куди дивився? Явно не під ноги. Хам.- сказала я і почала збирати речі в сумку.

Хлопець присів і почав мені допомагати.

-Пробач, можливо я справді був винен.- сказав незнайомець коли ми зібрали речі.

В цей момент пролунав дзвінок на пару і я оминаючи незнайомця помчала в аудиторію. Я навчаюсь вже на 4 курсі.  З понеділка у нас практика. Сьогодні нас  мають розприділяти по фірмам. В яких ми маємо проходити практику. Тому я ніяк не могла спізнитися. Тим паче я сьогодні і за Кіру, і за себе. Мені дуже хотілося потрапити на практику з Денисом. Побути хоч трохи ближче. Можливо він там зверне на мене увагу.  В аудиторію зайшов викладач, перериваючи мої думки.

-Доброго ранку. Радий вас усіх бачити.- сказав викладач сідаючи за стіл та кладучи свої речі.

-Доброго ранку, - привіталися ми.

-Отже сьогодні у нас розподіл на практику. Слухайте уважно і записуйте. Отже… - І він почав зачитувати.

-Гавриш Кіра, Пімонова Єва, Андрієвський Денис - дизайнерська компанія «Стрим». - проговорив викладач, а я мало не закричала від радості.

Ура! В мене з’явився шанс  бути в компаніїї мого не розділеного кохання. Може станеться чудо і він там зверне на мене свою увагу? Так я собі думала, аж поки всі не розійшлися і не залишилися ми вдвох з моїм коханням.

-Єво, то що, зустрінемось в понеділок?.- спитав Денис, поправляючи свою зачіску рукою.

-Так, звісно.- сказала я витріщаючись на його красиве обличчя, голубі очі та світло-русяве волосся.

-Тебе підвести додому?- спитав він перериваючи мої розглядання.

-Ні, дякую. Я на автобусі. Ще є деякі справи.- сказала я відчуваючи страх залишитися з цим хлопцем наодинці.

-Як хочеш. – сказав він і зібравши речі пішов на вихід.