Глава 12

Нора

Голос батька врізається в тишу, і я миттєво забуваю, як дихати. Шість років я збирала його по крихтах — у старих записах, вицвілих фотографіях, чужих скупих спогадах і запаху пилу в нашому будинку, якого тепер уже немає. І ось він тут. Живий хоча б на ці кілька хвилин. Такий знайомий, теплий... трохи втомлений.

​— Норо... якщо ти це слухаєш, значить, я не зміг повернутися додому.

​А я лише міцніше стискаю диктофон. Поруч мама жадібно вдихає повітря. Я навіть не повертаю до неї голови — просто знаю, що їй зараз так само бракує кисню.

​— І якщо ти все-таки дісталася до Джуліана, — лунає з динаміка з відчутною усмішкою, — то, схоже, впертість ти точно успадкувала від мене. Хоча мама, звісно, скаже, що від неї.

​З грудей виривається якийсь болісний хрип — щось між нервовим сміхом і стриманим схлипом. Краєм ока бачу, як мама поспіхом витирає щоку  і з тремтінням у голосі бурмоче:

​— І правильно скажу...

​На одну коротку, безжальну мить здається, що він просто сидить тут, поруч із нами. Що зараз він знову почне з нею жартома сперечатися. Але шипіння диктофона швидко повертає в реальність.

​Чую, як батько переводить подих, і його тон різко змінюється. Зникає тепло. З'являється поліцейський.

​— Тепер слухай уважно. Є речі, про які ти ніколи не мала дізнатися.

Серце завмирає.

​— Коли я вперше натрапив на ці смерті, вони взагалі не були схожі одна на одну, — продовжує батько. Голос злегка спотворюється тихим шипінням диктофона. — Одна аварія. Одне самогубство. Одне передозування. А потім тиша на кілька місяців. Саме тому я так довго не бачив системи. Вони не залишали почерку. Були лише випадковості.

​Мимоволі підводжу очі на Крейна. Він сидить навпроти абсолютно нерухомо, ніби скам'янів, але я бачу, як напружилося його обличчя. Отже, чудово пам’ятає той час. Для нього все це — не просто якась чужа кримінальна історія. Це і його війна теж.

​— А потім з’явилася справа Едгара Холта, — лунає з динаміка. — Саме вона звела мене з Джуліаном. Я розслідував смерть одного головного інженера, а Крейн на той момент уже знав, що справу сфальсифікували зсередини «Другого вироку». Ми дивилися на одну й ту саму брехню з різних боків. І тоді я зрозумів найстрашніше... — тато на мить замовкає, від чого по шкірі пробігає мороз. — Вони вже не карали винних. Вони вирішували, кого саме зробити винним.

​Стає тихо. Я чую, як у вухах важко гупає власний пульс. Мама міцно стискає мою руку. Приходить моторошне усвідомлення, що батько ще шість років тому стояв майже на тому ж самому місці, де зараз стоїмо ми. Розплутував ту саму павутину. Тільки тоді він був зовсім один.

​— Джуліан побачив це зсередини, а я — зовні, — голос батька стає трохи швидшим, ніби він записував це десь у поспіху. — Коли я дізнався, що його замовили свої ж, я встиг попередити його за кілька годин до вибуху. Він вижив і зник, запустивши свій протокол безпеки. А я пішов до Холта.

​Я знову згадую бліде, виснажене обличчя Холта на задньому сидінні машини.

​— Я намагався йому пояснити, що він не просто свідок. Що він — доказ того, що система вже засуджує людей всупереч власним правилам. Я хотів його попередити, але він не повірив. Думав, що його гроші та вплив — надійніший захист, ніж слова якогось копа.

​Батько зупиняється. Всі чують лише статичне шарудіння плівки.

​— Якщо Крейн має рацію, Холт — не останній. Ця машина тільки розганяється. І той, хто перехопив кермо, уже не зупиниться. Норо... — важко зітхає, і я відчуваю стільки жалю, що знову важко дихати. — Я завжди хотів захистити тебе від цього бруду. Мені шкода, що не зміг. Будь обережною. І пам'ятай, що я тебе люблю.

​Клацання.

Запис обривається.

​Це все. Мама вже не приховує сліз, і ще міцніше обіймає мене за плечі. Я ж просто дивлюся на диктофон. Усередині все стискається від болю, але сліз більше немає. Тепер я багато чого розмію. Батько залишив мені не просто прощання. Він залишив точку відліку.

​Повільно піднімаю погляд на Джуліана Крейна.

​— Він сказав, що смерті були різними. З випадковими інтервалами — місяці, іноді рік, — хриплю. — Ніякого почерку чи серії.

​Крейн повільно киває, уважно дивлячись на мене.

​— Тобто за життя батька жодного графіка не існувало? — допитуюся. — Не було такого, щоб щомісяця один чоловік?

​— Ніколи, — відрізає Крейн. Голос лунає  впевнено. — Навпаки. Ми робили все, щоб жодна смерть навіть близько не нагадувала попередню.

​Мама витирає очі та миттєво вмикається в роботу, переборюючи емоції.

​— Але ж зараз ми маємо двадцять чоловіків. І рівно по одному тілу щомісяця. З однаковим медичним почерком. Тоді що змінилося? Що саме сталося двадцять місяців тому?

Крейн важко зітхає, поглядом ковзає по наших виснажених обличчях.

​— Система стала бізнесом. Конвеєром. Але щоб зрозуміти, як саме це працює, вам потрібен ясний розум.

​Я хочу заперечити. Хочу вимагати відповідей прямо зараз. Та він піднімає руку, зупиняючи мене на півслові. Вигляд має такий серйозний, що я відразу забуваю, що хотіла сказати.

​— А тепер спати. Обидві. Бачу, що ви тримаєтесь лише на адреналіні. Розумію, що вам важко було почути голос Рафаеля. Але якщо ми хочемо їх зупинити, то мені потрібні союзники, а не ходячі мерці. Марто, як лікар, ви маєте це розуміти. Це не прохання.

​Сперечатись і справді немає сил. Навіть мама мовчки киває, змушуючи себе піднятися з крісла. Плентаємось до наших кімнат, щоб перепочити та зібратися з думками. Завтра включимося в роботу.

​Провал у сон нагадує падіння в чорну діру. Коли розплющую очі, тіло ниє так, ніби мене переїхав той самий позашляховик охорони. Проте в голові все ж таки з'явилася ясність. Знову й знову прокручую слова батька. Що ж, гарячий душ і чистий одяг — це саме те, що треба.

​Заходжу до мами, вона вже теж не спить. Збираємось разом та йдемо до залу, який Крейн відвів під штаб.

​А там робота вже кипить на повну. Тео сидить за довгим столом із трьома моніторами і швидко працює, щось друкує. Поруч у глибокому кріслі сидить Леон. Він ще блідий, але виглядає краще, ніж учора. Йому допомогли, наклали чисті пов'язки. Бачу, як мама відразу кидає на нього професійний, суворий погляд. Проте Леон лише вимучено піднімає кутик губ, мовляв: «Я в порядку, до ліжка не прив'язуйте».