Не вір кожному слову

Пролог

 

Бар називався «Лампа», і лампа в ньому справді була одна: над стійкою, у зеленому абажурі, що давав рівно стільки світла, щоб розгледіти ціну в меню, але не обличчя сусіда.

Четверо зайшли о пів на дев'яту, разом із вологим холодом з вулиці. Тарас, який і затіяв цей вечір, розсипався в жартах ще на порозі. Сергій скептично оглядав стіни. Соня вже дивилася на все так, ніби чекала, що ось-ось щось станеться. Ірина йшла останньою, мовчки, і сіла так, щоб бачити двері.

Вони замовили пиво, потім ще одне. Розмова поплила звичною дорогою: робота, ціни, хто кому що винен. Десь за годину Тарас зітхнув і сказав те, що кажуть, коли вечір починає в'янути:

— Нудно. Може, розкажемо щось страшне?

Бармен, не підводячи очей від склянки, яку натирав, мовив:

— То вам не до мене. Вам до нього.

Він кивнув у дальній кут.

Там сидів чоловік. Віку не вгадаєш: може, сорок, може, п'ятдесят. Простий сірий светр, перед ним кухоль темного пива, наполовину випитий, і тарілка з часниковими грінками, з якої він неквапом брав по одній. Виглядав як будь-хто, хто зайшов після роботи перекусити. Єдине, що вирізняло його: він сидів не так, як сидять самотні, а так, як сидять ті, кого чекають.

— Це Брехун, — додав бармен. — Так його тут звуть. Каже, що розповідає історії. Усі вигадані, каже. Хоча слухати цікаво.

— А як його звати насправді? — спитала Соня.

— Не знаю, — просто відповів бармен. — Він і не казав.

Сергій фиркнув, що це чудово: безкоштовна вистава. Тарас уже тягнув стілець. Ірина промовчала, але теж встала.

Коли вони підсіли, чоловік не здивувався. Підняв очі, подивився на кожного по черзі, трохи довше, ніж було зручно, і всміхнувся. Потім підсунув до них тарілку.

— Беріть, не соромтесь. Тут добрі грінки.

Тарас узяв одну, не вагаючись. Сергій відмовився. Соня вже жувала.

— Ви хочете страшного, — сказав чоловік. Це не було питанням.

— Хочемо, — вигукнула Соня.

— Тільки з умовою, — відповів він. — Усе, що я розкажу, неправда. Я це кажу одразу, щоб потім ніхто не ображався. Жодне слово. Домовились?

— Домовились, — засміявся Тарас. — А якщо вийде страшно?

— Тоді тим більше, — сказав чоловік. — Страшне найкраще працює, коли не віриш.

Він відпив пива, обтер пальці серветкою, склав її вчетверо й поклав на край тарілки. Потім почав розповідати. Спокійно, без пафосу, так, ніби переказував чужі новини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше