Розділ 21

Позачергово! Вже 350🖤

Таня

Я з недовірою дивилась на по діловому простягнуту до мене руку і мовчала.. Не рухалась..

В душі ще кипіла злість і образа. На нього. На себе, і це стримувало мене від відповіді. 

Я тому й вирішила зійти з потяга. Втекти, і більше не попадати під погляд його блятьських очей, бо від його дотиків до мене,і того як на них реагувало моє тіло - почала боятись сама себе! Але..

Він наздогнав мене.. Просив вибачення. І навіть наче щиро, і я почала сумніватись.. Та і його обіцянка не торкатись більше мене.. Як і те що я давно хотіла побувати в Англії...

Глибоко вдихнувши й затримавши на кілька секунд подих, я тихо видихнула.. Сподіваюсь я не пожалкую про це рішення, й потиснула Стасову руку у відповідь:

- Мир.. - в його очах відобразилось таке полегшення, що я навіть хмикнула - Але ви мені обіцяли! І якщо порушите своє слово - я одразу повернусь додому!

- Домовились! 

Стас посміхнувся, на мить стиснувши мою руку міцніше, й одразу відпустив, щоб забрати ручку моєї валізи, і повезти її назад в купе. Я йшла слідом, не до кінця впевнена що вчинила правильно, але, що вже..

Біля купе нас чекали ті самі три прикордонника, які дивились на нас з посмішкою, особливо Олег Іванович, що одразу підступив до мене й підмигнув:

- Передумала?

- Поки що.. - тихо буркнула я у відповідь, та Стас схоже почув, бо його плечі одразу напружились, й він кинув короткий погляд на мене через плече, але промовчав..

Далі послідувала рутинна перевірка документів і багажу, після чого в закордонному паспорті з'явився штам про виїзд з країни.

Решта подорожі пройшла досить спокійно і без пригод. Стас вів себе підчеркнуто ввічливо і галантно. Відчиняв переді мною двері, запитував про самопочуття і чи не хочу я чогось - та більше межу не переходив, і навіть не намагався підсунутись ближче.

Одне що напружувало, це його погляди, які він кидав на мене час від часу, коли думав що я не бачу. Темні.. Гарячі.. від них напружувалось усе в середині, й починало хотітись..

Тьху-ти!!!

Я гнала від себе ці думки! Ні для чого вони мені! Не потрібні і крапка! Знайду собі нормального хлопця! Може навіть поки в Лондоні буду! Але не з босом! Ні. Ні, ні і ще раз ні!

Коли ми нарешті зійшли з потяга в Варшаві, нас вже чекав водій, який спритно підхопив наші валізи, й відвіз нас одразу в аеропорт. Нам навіть чекати не довелося, адже ми приїхали коли вже мали оголошувати посадку, тож ми швидко пройшли реєстрацію, і вже практично останні заходили на посадку.

Для мене це все було в новинку, адже я ще жодного разу не літала на літаку! Якось не доводилось, і навіть на виступ в Болгарію, ми з групою їздили автобусом. Я намагалась не сильно крутити головою, й не витріщатися на все - наче з лісу вилізла. Але коли ми опинились в літаку, і пасок безпеки пристебнув мене до сидіння, а поруч за склом ілюмінатора почали гудіти турбіни - в душі почав підійматися мандраш!

- Все гаразд? - вирвав мене з цього заціпеніння Стас, поглядаючи на мене з тривогою - Ти що боїшся літати?

- Я.. - я проковтнула тугу грудку в горлі - Я не знаю.. Ще ніколи не літала..

Здивування майнуло на його обличчі, але він швидко його сховав, повертаючись до мене боком, й підтримуюче стиснув мою холодну долоню своєю

- Все буде добре. Вперше може бути трохи незвично, і вуха закладатиме, тож не забувай ковтати, щоб знімати тиск. А як тільки літак підніметься в повітря, взагалі буде враження наче літак на місці стоїть.

Я щось в це не сильно вірила, але стало трохи легше, аж поки турбіни не загуділи сильніше, а літак не почав розганятись до шаленої швидкості..

Усі нутрощі раптом скрутило вузлом, горло перехопило, в вухах заклало, а руки так стиснули підлокітники крісла, що здавалось я їх зараз з корінням вирву..

- Таню. Таню! - моє обличчя опинилось в долонях Стаса, і він з тривогою заглядав мені в очі - Розслабся. Все добре. Відволічися. Подумай про щось..

- Відволічи мене.. - хрипкий, задавлений шепіт сам вирвався з мого горла.. Я зараз була готова до будь чого, аби відволіктись! Нехай накричить на мене. Чи завдання якесь нездійсненне дасть, щоб я переключилась, а в голові перестали спалахувати кадри з фільмів, коли літак вибухав, чи падав.. 

Але Стас вирішив все по своєму - його погляд в мить опустився на мої губи:

- Ну раз ти даєш добро.. 

Я не встигла навіть збагнути про що він, як його губи з ледь стримуваним голодом накинулись на мої..