22. Женя. "Я просто ревную"

Я зізнався їй, це було жалюгідно. Що Лара подумала про мене, коли прочитала ці слова? Їй було все одно? Чи весело? Чи вона реально жаліла мене? Я навіть не знав, що було гірше.

"Ти теж лягай. Вагітність забирає багато сил, тобі треба більше відпочивати",  — я зітхнув, коли відправив це повідомлення.

Лара молода і здорова, з нею не має нічого трапитись. Такі випадки, як у моєї матері  — не таке розповсюджене явище. 

Але скільки б я не думав про це, все одно в голову лізло тільки погане. 

Той придурок достатньо добре піклується про неї? В моїх інтересах було б, якби він не був хорошим і турботливим. 

Але коли я думав про те, що Лада могла бути практично один на один з вагітністю, то мене кидало в холодний піт. Я не знав, як пояснити цю свою фобію, не знав, як з нею боротися. 

Лада мені не відповіла, і я побачив, що вона вже вийшла з мережі, мабуть, пішла спати. 

Я заплющив очі і вирішив, що подумаю про все це завтра…

***

Зранку і вдень я весь час думав про те, що вона була дуже холодна до мене вчора. Певно, дійсно більше нічого до мене не відчувала. Від усвідомлення цього факту було якось зовсім погано на душі. 

Ближче до вечора я вирішив їй написати. 

"Шкода, що я не як ті герої з твоїх фентезі. Якби був, відбив би тебе від якогось дракона, там це все здається не так складно, як в реалі."

Лара одразу прочитала моє повідомлення, але кілька хвилин не відповідала. А потім все ж написала:

“На жаль, у житті все значно складніше, ніж у казках…”

"Вийде сьогодні повечеряти? Треба скласти план для екскурсії Яна і його дружини на завтра."

Я розумів, що привід для зустрічі я придумав дурний. Обговорити все можна було і онлайн, певно. Але я так хотів побачити Лару… Побачити наодинці. Щоб були тільки вона і я. 

“Добре, — написала вона. — Можу повечеряти з тобою, але за однієї умови, не нападай на мене більше. Мені лікар заборонив хвилюватися.”

"Вибач… Ти погано почувалась через мене?" — тут же написав я. І знову згадав лікарню. І обличчя батька тоді. — "Мені дуже шкода." 

“Та все нормально. Просто хочу, щоб наше спілкування не приносило дискомфорту ні тобі, ні мені”, — трохи ухильно відповіла Лара. 

"Я просто ревную… Всі ці мої закиди, вони тільки через це. Але я постараюсь тримати себе в руках. Я не хочу тобі нашкодити в жодному разі. Якщо через мене тобі буде знову погано, я більше не проситиму тебе грати мою наречену."

Ці слова дались на диво легко. Так, якщо вибирати між її здоровʼям і благополуччям та можливим шансом зійтись, я оберу її здоровʼя. В цьому я не сумнівався. 

“Тоді домовились, — вона поставила смайлик. — На котру мені бути готовою до виходу?”

"Давай десь близько пів на сьому, приїду одразу після роботи." 

“Добре, буду чекати”, — відповіла Лара. 

"Тоді до зустрічі", — написав я.

Хотів би додати "Кохаю тебе", але авжеж, зараз це було недоречно. Я вирішив, що якщо Ларі хоч раз буде знову погано через мене, я дійсно відступлюсь. Пофіг на все, головне, щоб їй врешті-решт було добре. Досить думати тільки про себе… 

***

Коли я заїхав за Ларою, вона вже стояла під підʼїздом. Була в джинсах і білому светрику, на який накинула джинсову курточку. Виглядала схожою на ту Лару, з якою я колись ходив на перше побачення, тоді вона теж одягалася в такому молодіжному стилі. 

 — Привіт, — Лара усміхнулася мені. помахавши рукою. Вона була трохи бліда, і під очима були ледь помітні синці, може, погано спала вночі? 

— Привіт, — я теж усміхнувся. — Ти дуже гарна сьогодні. Але бачу, що не виспалась? Пробач будь ласка…

 — Я все-таки дочитала ту книгу, не могла втриматися, — трохи винувато сказала вона. — Так що ти не винен у тому, що я пізно лягла…

Друзі, запрошую придбати зі знижкою --30% мої романи  "Програна наречена", "Пограй зі мною"!

Продовження "( Не) твоєї дитини"— завтра о 20.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити і дізнатися, що буде далі! 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти книгу, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.