3. Лара. "Нам з тобою не по дорозі"

Було дуже важко прикидатися, що я сплю, хоча я цілу ніч не зімкнула очей. Лише ненадовго забувалася важким сном, під час якого бігла по темних порожніх вулицях незнайомого міста, притискаючи до грудей немовля, чуючи позаду себе важкі кроки переслідувача, який хоче відібрати мою дитину…

Я чула, як Женя торкнувся губами моєї щоки і прошепотів, що кохає мене. Було так боляче думати, що це наш останній поцілунок, що зовсім скоро ми станемо чужими людьми… Якби ж усе склалося по-іншому, сьогодні був би найщасливіший ранок… Але все склалося саме так, і нічого вже не змінити. 

Коли я почула звук автомобільного двигуна, то встала з ліжка і підійшла до вікна. Побачила, як його автівка виїздить за ворота. Це був сигнал, що потрібно поспішати. 

Я дістала з шафи валізу і почала пакувати свої речі. Спершу складала все охайно, потім почала кидати як попало, відчуваючи страх, що Женя може повернутися. Раптом він щось забув, або ще якась причина приведе його додому, і він побачить, що я збираюся втекти? Мене кидало то в жар, то в холод, голова паморочилась,  я боялася, що взагалі втрачу свідомість. Але якось утрамбувала все в дві валізи на коліщатках і знесла їх донизу. 

В останній раз поглянула на кухню, яку я сама облаштовувала, це була моя улюблена кімната в домі. Подумала, що більше ніколи не буду тут пити чай, не буду вечеряти з Женею, може, він приведе сюди іншу жінку… Мені стало сумно і захотілося залишитись, якусь мить я навіть вагалась, може, зробити аборт і залишити все як є. Але я згадала свій сон, згадала малятко, яке уві сні так довірливо простягало до мене рученята, і зрозуміла, що я не можу зрадити його. Я маю зберегти цю дитину. 

Тож я взяла з холодильника аркуш паперу для нотаток, на яких я писала списки покупок, і написала:

“Женю, вибач, але нам з тобою не по дорозі. Не шукай мене, будь ласка. Будь щасливим. Лара”

Прикріпила записку магнітиком до холодильника і вийшла з кухні…

***

Коли вже їхала в таксі, зрозуміла, що не продумала головне — де мені знайти прихисток. З мамою у мене були складні стосунки. Я не жила з нею зі студентських років, тоді разом із подругою ми зняли однокімнатну квартирку біля універу, потім, після закінчення навчання, я зустріла Женю і через якийсь час “зустрічань” переїхала до нього. Якщо я зараз повернусь до мами, і вона дізнається, що я вагітна, то винесе мені всі мізки, нащо я пішла від чоловіка і як я тепер проживу…

Тож мені треба було зняти собі квартиру, але ж це не робиться так, з валізами, де мені жити, доки знайду житло, яке мене влаштує? В мене не було багато грошей, щоб жити в готелі, тому я вирішила подзвонити тій самій подрузі Уляні, з якою ми колись разом знімали квартиру. Попрошуся пожити в неї кілька днів, поки знайду собі житло. А тоді буду багато працювати і відкладати гроші, щоб забезпечити себе і майбутню дитину всім необхідним…

***

 — Привіт, Улю, це Лара, у мене тут форс-мажор, — сказала я, коли подруга відповіла на мій дзвінок. — Можна у тебе пожити кілька днів? 

— Привіт, сто років не чулись і не бачились! Авжеж, можна, — відповіла вона. — Приїжджай, розкажеш, що трапилось… 

Я відчула хоч якесь полегшення. Все ж, я не сама, добре, що є людина, якій можна все розповісти, яка вислухає і підтримає. Тепер моє майбутнє вже не здавалося  таким безрадісним. Зрештою, я здорова, голова на плечах є, я могла заробити на себе, працювала дизайнером на фрилансі, мала постійних клієнтів… В моєму житті нічого особливо не зміниться, і після народження дитини я так само зможу працювати з дому…

От тільки зміниться те, що в  моєму житті більше не буде чоловіка, якого я дуже кохала, який був сенсом мого життя… Як Женя  відреагує на те, що я пішла від нього? Буде шукати мене, просити повернутися? А раптом йому буде байдуже? 

Все ж я вирішила, що буду вирішувати проблеми по мірі їх настання. Зараз найважливіше знайти житло, тож зосереджуся на цьому. І я назвала таксисту адресу Улі…