Розділ 24

Аня прокинулась серед ночі. Спершу навіть не зрозуміла, де вона. Поруч хтось спав, тихе рівне дихання розрізало тишу. Вона злякалась, де вона, хто поряд спить. Голова гуділа, була тяжкою, кожен рух віддавався пульсуючим болем. Вона обережно відсунула ковдру, намагаючись не розбудити сусіда по ліжку, й тихенько прошмигнула крізь двері.

Коридор тонув у темряві, лише з кухні лилося м’яке світло. Аня ступала навшпиньках, тримаючись за стіну, ніби боялася втратити рівновагу. На столі в кухні стояв графин з водою. Вона швидко налила склянку й зробила кілька жадібних ковтків.

У ту ж мить клацнув вимикач. Світло засліпило її.

— Аня? — пролунав знайомий голос.

Вона завмерла. Перед нею стояв Сергій. Його погляд був одночасно тривожним і полегшеним. І тоді вона раптом зрозуміла, де знаходиться — це була його квартира.

— Що відбувається? Чому я тут? — голос Ані зірвався, а в грудях защеміло від паніки.

Сергій підійшов ближче.

— Ти нічого не пам’ятаєш? — тихо запитав він. — Я забрав тебе з клубу… Стас тебе напоїв. Якби я не приїхав, не знаю, чим би все закінчилося.

Аня опустила очі, намагаючись упорядкувати думки.

— Але… чому ти не відповіла на мої дзвінки? Чому ти взагалі пішла з квартири? — його голос став більш різким, але в очах лишався біль.

Вона зітхнула.

— Бо прийшла твоя мама… Я саме була в душі. Вона… виставила мене. Сказала, щоб я більше не з’являлась біля тебе. Я не знала, що робити. Мені було соромно… і боляче.

Сергій здригнувся, в його погляді майнула злість.

— Вона не мала права…

— Ні, Сергію, — перебила його Аня, ковтаючи сльози. — Давай будемо чесними. Мабуть, так і треба. Ти врятував мене від Стаса, дякую тобі. Але… ми з тобою не пара. Це все неправильно. Я піду додому.

Вона зробила крок назад, та не встигла й розвернутись, як Сергій різко притягнув її до себе. Його руки обвили її талію так міцно, що серце Ані вистрибнуло з грудей.

— Не говори так, — прошепотів він, і, не даючи їй можливості заперечити, палко поцілував.