4.2

—А ходімо. —мовила крізь зціплені зуби, різко розвернулась та вдарила цього самодура хвостом по обличчю. Нехай знає, що я йому не по зубам.

—Це мій кабінет.

Він відчинив двері навпроти тих, у які я так “вдало” залетіла о восьмій, а потім галантно пропустив мене вперед. Тьху ти, джентльмен. Тут вже сиділа Бріджит, насуплено розчісуючи ляльку, але її любий братик навіть не глянув на неї, вперто ігноруючи.

—Ось тут усі важливі документи. —Ларіон вказав рукою на великий стелаж з купою паперів. Загалом, його робоче місце мені сподобалось.

Навпроти мене була скляна стіна, що відкривала вид на місто. Не тридцятий поверх, звичайно, але теж не погано.

Прямо біля скляної стіни розміщувався робочий стіл з червоного дерева та високе шкіряне крісло, а трохи далі — довгий стіл для переговорів з десятком стільчиків. З одного боку від мене стелаж з паперами, а з іншого — стелаж, на якому стояли горщики з квітами. Тут хтось квіти любить?

—Бріджит любить за ними доглядати. —помітивши мій погляд, повідомив чоловік. —Так от, ось тут важливі документи, ось тут усе, що ти вважатимеш сміттям. Твоя робота полягає в тому, аби перебирати папери та приносити важливі мені, а НЕ важливі складати на цей стелаж, я сам їх переглядатиму.

Я кивала ледь не після кожного слова, і зовсім не важливо, що зрозуміла лише двадцять відсотків. Чорт, люди, я закінчила лише одинадцятий клас, як зрозуміти, де важливі папери, а де мотлох?

—Не хвилюйся, згодом все зрозумієш сама. —немов прочитавши думки, заспокоїв Рінат та відчинив двері. Що ж, екскурсію закінчено.

Ми пішли ближче до ліфту, де стояв ресепшн з штучного чорно-білого каменю.

—Це твоє робоче місце. Прийматимеш дзвінки та плануватимеш мої зустрічі. Носитимеш мені каву та перебиратимеш папери. Бронюватимеш столики в ресторанах і все тому подібне. Вестимеш діловодство, хоча б реєстрацію вхідної та вихідної документації. Плануватимеш мій робочий день та прийматимеш дзвінки. Організовуватимеш прийоми та наради. Загалом, це все.

Доки він говорив, моє око нервово сіпалось. І як мені усе це встигати? Йому прислужуй, йому робочий день плануй, йому столики бронюй та ще й документацію веди. Документацію, в якій я ні чорта не розумію!

—Втягнешся. —знову не почувши від мене відповідь, з посмішкою мовив Рінат. —Тепер щодо робочого вигляду та спілкування. Одяг більш закритий, не треба мені партнерів грудьми спокушати. Та й працівників відволікати теж. Можеш називати мене по імені, але коли ми не на одинці, звертайся не “Чуєш, ти?” як ти любиш, а на ви.

От... смішний такий! Я й так прийшла в самому пристойному, або простіше — в самому монастирському одязі, і ніколи не казала “Чуєш, ти?”

Зараза!

—Можеш влаштовуватись по зручніше, на столі стоїть мій графік на тиждень вперед. Уявляєш, цілий тиждень тобі не доведеться нічого планувати, лише приймати дзвіночки та каву носити.

Самодур рогатий! Я вже його ненавиджу! Не тільки каву я варити буду, а я прийматиму всіх його відвідувачів, перебирати чортові папери, виконувати примхи пана, які, я впевнена, будуть такими, що звичайній секретарці без крил не виконати.

—Чого ти мовчиш? Сідай, влаштовуйся по-зручніше. Через пів години я зустрінусь з партнером, до того часу на моєму столі повинна бути кава та фінансовий звіт.

—А де мені взяти фінансовий звіт? —звичайно, я розгубилась. Мало того, що стажу ніякого, так я ще й не навчалась у сфері готельно-ресторанного бізнесу. Що я в цьому розумію?

—У Ділана. Всі номера співробітників теж є на твоєму столі, знайди Ділана Фокса, набери його і попроси принести потрібні папери.

Все ж мене дивувало, як терпляче та детально Рінат все пояснював. Міг же попросити когось з співробітників, так ні, сам за мене взявся. Це не могло не радувати, і хоч я стояла з переляканим обличчям, всередині тішилась, мов дитина.

—Далі якщо будуть якісь питання, сміливо звертайся до мене. Але коли в моєму кабінеті хтось є, заходь лише в тому випадку, якщо каву принесла або папери.

—Зрозуміла. Без дозволу до вашого кабінету ні ногою!

—Молодець. Тоді, будь добра, через десять хвилин принеси каву та звіт. Перше завдання і... —він красномовно поглянув та годинник, а потім й на мене. —час пішов!