3.2

Офіс зустрів мене метушливо. Навіть дуже! Усі бігали, мов ошпарені, про щось перешіптувались, а коли мене бачили, відсахувались, мов від навіженої. Що це з ними таке? Красуні такої ніколи не бачили? Ну і ну.

Встигла помітити, особисто для себе, що жінки були одягнені, мов монашки. Строгі спідниці, гольфи під горло, закриті блузи і незграбні черевички на маленьких підборах. Це капець, ніякого сексі-образу в офісі, мов жодної реклами в інстаграмі. Нудно тут, скажу вам так, і Рінат ще той диявол з ріжками, якщо змушує усіх так одягатись.

Привітністю тут же особливо не пахне, бо коли я запитала у однієї з дівчат, як потрапити до боса, вона фиркнула і пробубоніла: “Сьомий поверх, треті двері справа.”

Ну, й на тому дякую, квіточко.

Коли я зайшла в ліфт, люди туди почали просто застрибувати, мов бджоли на мед. Спочатку я думала, що це фанати (так так, ось таке у мене самолюбство) але коли вони ще й штовхатись почали, зрозуміла — добра мені тут не бачити.

—Потримай! —штовхаючи мені у руку коробку, писклявим голосом “попросила” дівчина в окулярах. —Ти новенька, так?

Вона сіла, прямо у ліфті, штовхаючи своїми сідницями усіх, почала зав’язувати шнурівку. Ненормальна якась. І коробка її теж не з легких. Хай забирає її!

—Мг. —буркнула, роблячи вигляд, що її тут взагалі немає. Але настирливі мухи продовжували пхати носа на мою адресу.

—Личко простіше, жабко царівно. —непривітно мовив чоловік за моєю спиною, по роках, наче в батька годиться. Нухіба я можу зі старшими сперечатись? Ні. Тому просто промовчала, віддаючи коробку дівчині в окулярах.

—Ми чули, що тебе сюди по блату взяли. —та у неї на зубах ще й брекети! Мати вашу. Ні, я нічого поганого проти брекетів не маю, але на ній вони виглядають так... незграбно!

—Якби ви добре чули, то не пропустили б повз увагу те, що я не хочу тут працювати. Забаганка вашого боса.

На моє щастя, ліфт зупинився на потрібному мені поверсі і я від стегна покинула тих зануд, не забуваючи ще й посміхнутись страшнючою посмішкою. Я навіть до Ріната не дійшла, а вже ненавиджу цю роботу.

Ну, і що далі? Куди мені йти?

Здається, сьомий поверх треті двері зліва. Он вони!

Без стуку смикаючи ручку на себе, опинилась у просторому кабінеті, де не було нікого, крім маленької дівчинки. Вона розчісувала свою ляльку та казала, який брат поганий.

—Привіт! —мило посміхнувшись, я зачинила двері та пройшла ближче до русявої принцеси у рожевій сукні. Відразу видно, що батьки її дуже люблять. Он, коси заплетені, сама одягнена як з голочки, і лялька не з простих. Підозрюю, це сестра Ріната, якщо вже у його кабінеті сидить.

—То... То... —очі дівчинки округлились, нагадуючи величезні блакитні гудзики, я ж залилась сміхом.

—Обійматись будемо? —сідаючи навпочіпки, запитала.

Не довго думаючи, дівчинка з вереском кинулась мені на шию, жбурляючи ляльку на підлогу. Оце так фанатка!!! Всі б так реагували, і моя корона в небесах була.

—Це ти??? Це справді ти??? —її очі палали шаленим вогнем, а ручки мацали моє обличчя та плутали волосся зібране у хвіст.

—Як тебе звуть, принцесо?

Сяк так я послабила хватку дівчинки та відсунула від себе на декілька сантиметрів, уважно розглядаючи її. Ніколи б не подумала, що це миле створіння може бути сестрою того здоровенного бичка. Скільки ж це у них років різниці?

—Бріджит.

—А скільки тобі рочків?

—Буде десять.

Виходить, у Ріната та Бріджит різниця у віці приблизно двадцять років... не погано.

—А що ти тут робиш?

—Тепер працюю. —не без “задоволення” відповіла, підіймаючись. Вкінці кабінету стояв невеличкий диванчик, куди я й повела дитину за ручку.

—То я тепер бачитиму тебе щодня? —ледь не скачучи, запитала Бріджит.

—А ти тут щодня?

—Майже. Мама з татом за кордоном, Рінат злий! Він заборонив мені з подругою до табору дитячого, сказав дома сидіти.

От же самодур рогатий! Я ж казала, що він хам і неврівноважений. Йому що, грошей шкода? Чому дитину на відпочинок не пустить? І йому спокійніше, і Бріджит весело.

—А я йому за це, знаєш, що? —її очі знову блищали, і я вкотре переконалась у тому, як швидко в дітей змінюється настій. —Няньці пакості робила і вона звільнилась. Тому сьогодні він взяв мене з собою.

—А коси тобі хто плів? —якщо вона зараз скаже, що брат, я лусну зі сміху.

—Каніель. —з легким роздратуванням відповіла дівчинка, а потім і взагалі вдарила себе по голівці. —Вона погана! А брат змусив мене сидіти, доки ця відьма мені коси плела.

Я голосно втягнула повітря, дивуючись, що в десять років дівчинка вже недолюблює когось.

—Бріджит! А я тобі солодощі принесла.

До кабінету зайшла молода дівчина, дуже навіть симпатична. Тоненька талія, великі груди, пухкі губки, як я зрозуміла, накачані. Коли її погляд вп’явся у мене, а якщо точніше, у виріз на моїй блузі, дівчина почала багряніти.