3. Дочка міняється, рятуйте!

На роботу я збиралась, як на свято. Чорна спідниця, високі підбори, біла блузка з заманливим вирізом на грудях, сережечки у вухах, кільця на пальцях. Виблискувала, мов ворона у своєму гніздечку. Тато на рахунок мого зовнішнього вигляду не сперечався, він й так радий, що я збираюсь без скандалів, але все ж волосся попросив зібрати. Злісно зав’язавши його у хвіст, почала спускатись. Від сніданку я відмовилась, на що мама ледь не розплакалась. Звісно, я ніколи не відмовлялась від її їжі, а тут дочка міняється, рятуйте!

Сівши у свою червону лялечку Audi e-tpon gt та ввімкнувши карту, почала не надто швидко повзти до вказаної адреси. Ну чому життя таке несправедливе? Чому батьки мене не розуміють? От якби у мене була молодша сестра або брат, вони б не так мною опікувались.

Думки про переїзд не раз відвідували мою голівоньку, але, увага, є декілька причин, чому я досі живу з батьками.

Перша — мама й досі не вірить, що я можу дати собі раду. Ну не вмію я готувати, то й що? Елементарно макарони зварити або посмажити яєшню то зможу. В крайньому випадку піцу або суші замовлю.

Друга — я відчайдушно сподівалась, що якщо і переїду, то до Чейза. І будемо ми жити довго й щасливо! Але цей гівнюк підло зраджував мені, а зараз навіть не дзвонить і на колінах не повзає перед порогом мого дому.

Третя — мені комфортно жити з батьками. Так, доводиться вічно слухати їхні нотації, але ж ці сімейні вечори, коли ми усі разом дивимось якийсь фільм, жартуємо, сміємось... ці моменти безцінні, і я хочу провести з ними якомога більше часу, доки це ще можливо.

Та серце мені підказує, що ще трохи і я на стелю лізти почну від безвиході. Те не роби, отут працюй, а сюди вчитись йди. Я колись зможу обирати сама???

Зараз мені дійсно соромно, що за спиною маю лише атестат зі школи та й усе. Але якби я не заробляла, давно б пішла на навчання, а потім і на роботу. Мені комфортно спілкуватись з незнайомими людьми, отримувати за реклами брендів кошти, мати власний дохід та насолоджуватись життям. Навіщо ж тоді мені йти вчитись? Можливо, багато хто зараз скаже, як це не правильно і яка я безвідповідальна, але, вибачте, гроші ж то я заробляю. І не важливо, яким шляхом.

Коли голос моєї телефонної подружки, Сірі, повідомив про те, що ми на місті, я ледь стримала відчайдушний крик душі. Зараз могла б сидіти вдома, знімати відоси або виходити в прямий, а замість цього йду працювати на злого дядька. Життя прекрасне! Насолоджуйся, Торіанно.

Припаркувавши машину біля багатоповерхівки зі скляними стінками, подумки присвиснула. Якщо не помиляюсь, у такі офіси пробитись важко, а я ще й носом верчу.

Що ж, спробуймо, раптом мені зайде і я захочу тут працювати?

Перед тим, як вийти з машини, ділюсь з підписниками у короткому відео про те, що тепер я буду працювати. Знімаю будівлю, потім свою засмучену моську, а на останок обіцяю поділитись враженнями вже під вечір.

Що ж, доросле життя, прочиняй свої двері по ширше, а то з моїми габаритами так легко мені не пройти!

Любі, додавайте книгу до бібліотек, аби не пропустити наступне оновлення! 
Старатимусь радувати вас тричі на тиждень, тому, будь ласка, залишайте хоч якісь відгуки, аби стимулювати мене на написання продовження. Подобається книга, чи ні? Що б змінили? Що захоплює? Чи подобається стиль написання та гумор у розділах? Мені ж цікаво! Діліться враженнями, любі!!

Всіх люблю та цілую!