Частина 12

Антон

Евеліна вже давно пішла спати, за вікном світало, шум машин став більшим, тому що місто просиналось, а я ще очей не змикав. Те, що розповіла мені дівчина, в голові не вкладалось, як рідний батько міг так поводитись з донькою? Такого чоловіка мало вбити, він повинен мучитись, в рази гірше, ніж його донька. Я шалено лютував. Хотілось поїхати до нього і набити пику. Я обов’язково йому помщусь, придумаю як і він буде страждати довго і болісно.

Допивши залишки коньяку в склянці, пішов в кімнату, де спить Еля, чомусь раптово хотілось її побачити. Хоч і обіцяв не заходити і навіть пропонував їй закритись з середини, але вона цього не зробила і тепер я порушую свою обіцянку.  Тихо заходжу, прикриваю двері. Вона спить, міцно закутавшись в одіяло і смішно висунула свою ногу. Я чомусь одразу ж сіпнувся. Не варто було заходити.  Це було занадто мило та сексуально одночасно. Відсутність жінки в моєму житті давалась в знаки, я відчував, як стає тісно в штанах і від гріха подалі прикрив Евеліну повністю одіялом, на що вона смішно скривилась, але не проснулась. Поки вона спить, я міг розглянути її, хоч і здається, я вже все вивчив. Присів біля неї на ліжку і простягнув руку до її обличчя, забрав волосся і ледь не вмер від щастя, що поки вона спить я можу її доторкнутись. Я, як ненормальний, пальцями доторкнувся до її блідих щічок, провів рукою до губ, тоді легко пройшовся до шиї. Евеліна зловила мою руку і міцно обійняла, а я, ніби той останній закоханий ідіот, дивився на неї і просто благав всіх всевишніх, щоб кожного ранку прокидатись поруч з нею. 

-Мамо, не йди. Ти мені потрібна!-почала кричати Евеліна, а я на мить злякався, щоб вона не проснулась. Забрав свою руку, але йти не спішив.-Ні! Не чіпай мене! Мені боляче!-продовжувала кричати дівчина і я побачив як її щокою потекла сльоза. Чорт! Що мені зробити?

-Евеліно, сонце, це поганий сон, ти просто спиш.-тихенько промовив я і поглядив її по волоссю. Вона чомусь скривилась і почала розмахувати руками, ніби відбивалась від когось.

-Не чіпай мене! Я ні в чому не винна! Ай!-кричала вона, а мені серце розривалось. Потрібно було щось робити і я довго не думаючи схопив її за плечі і добренько потрусив.

-Еля, проснись! Це все сон.-чомусь кричав я і вона відкрила заплакані очі. З жахом глянула на мене, перевела погляд на мої руки і заплакала ще більше, а я не витримавши просто обійняв її, так міцно, як тільки міг.-Дівчинко моя, не плач, не треба. Все добре.

-А..Антоне,-заїкаючись промовила моє ім’я. Я нарешті знайшов сили відлипнути від неї і глянути їй в очі, але руки не прибирав від неї, хай привикає до моїх дотиків.-ти…ти….відпусти мене!-крикнула вона.

-Заспокойся, я тобі нічого поганого не зроблю. Все, спокійно! Тобі просто наснився поганий сон.-і на знак підтвердження знову обійняв, хоч вона і відпихала мене своїми маленькими ручками.

Я обіймав її, не зважаючи на протест і через деякий час відчув, як вона починає розслаблятись, трішки відхилився і побачив її погляд. В ньому читалось стільки емоцій: і біль, і страх, і радість, і навіть незрозумілість. Тоді вона простягнула свою руку до мого обличчя, провела щетиною,  тоді зупинилась пальчиком на моїй брові, де був невеличкий шрам. Я теж не відставав, вивчав її обличчя дотиками, так же само, як і вона. Це був той момент, який називають особливим. Вперше доторкнутись до коханої жінки без страху, що щось станеться. Ми мовчали, але в наших дотиках було стільки сказаного, що це замінить всі слова, які були до того.

-Антоне, як так?-запитала вона тремтячим голосом.

-Просто ти довірилась мені і я допоміг тобі. Тепер я тебе точно нікуди не відпущу. Ти моя!

-Антоне, мені снилась мама, вона казала щось дивне і в цей час я відчувала, ніби хтось торкається мене, а тоді вона пішла і прийшов батько, бив мене.-сльози знову потекли по її прекрасному обличчі.

-Чшш, не плач, я не позволяю тобі плакати, хіба що тільки від щастя. Зрозуміла?-вона невпевнено кивнула і я витер останні сльози.-Я тебе ніколи не скривджу і нікому не позволю. Обіцяю тобі.-кажу впевнено і від нетерплячки знову обіймаю її, тому що моє тіло потребує зарядки у вигляду Евеліни.

Ми б ще довго ось так обнімались, аж поки Евеліна щось собі не надумала і відсунулась від мене на край ліжка. Її очі були просто величезними від подиву і я не розумів, що так її здивувало. Вона поглянула на свої руки, тоді перевела погляд на мене і чогось злякалась.

-Антоне, ти торкнувся мене.-сказала вона, а я впав в ступор, не знаючи, як реагувати.-Ти мене торкнувся! А я торкалась тебе. Ось так просто.-на її обличчі з’явилась широка посмішка і вона знову кинулась мені на шию, а я міцно стиснув її в своїх обіймах.

Бачити радість в її очах, посмішку на її губах було для мене просто мрією, яка тепер здійснилась. Ще якийсь місяць тому я жив і ні про що не думав, жив сьогоднішнім днем і навіть не думав про кохання, про хоч якісь відносини, а зараз я серйозний, як ніколи. Хочу щоб моя дівчинка була поруч, мрію прожити з нею щасливе життя і постійно бачити на її губах посмішку, як прямо зараз.

-Евелінко, ти мене задусиш.-засміявся я і вона послабила свої обійми.

-Вибач, я просто… я просто така щаслива, що ти собі уявити не можеш. Це що ж виходить, я зможу тепер обійняти дівчат?

-Не спробуєш, не дізнаєшся.-сказав я і щолкнув їй пальцем по носику.

-Відвезеш мене?

-Звісно, тільки спершу сніданок, а тоді ще трішки побудемо разом. Я взагалі, будь моя воля, не відпускав би тебе нікуди.-сказав я і знову провів по ній поглядом, вона у моїй футболці і це до біса спокушає.