Частина 2

Антон

Пройшло вже більше тижня після цієї дивної ситуації у лікарні, а ця дівчина так і не покидає моєї голови, не можу зібратись на роботі, перед очима стоїть її погляд, повний сліз і тремтячі руки, які вона протягувала до постраждалої подруги.

Еля, Евеліна…

На наступний же день, після того, як вона мені приснилась, наказав знайти про неї всю інформацію будь-якою ціною. Хоч і багато інформації не було, та головне хоч щось. Тепер, як пацан, кожного вечора сиджу під гуртожитком і бачу, як вона то одна, то з подругами повертається додому.

Сьогодні не виключення. Йде, опустивши голову і про що думає. Її чорне, коротке волосся розтріпане від вітру, у руках несе пакет з продуктами, на плечах незмінний рюкзак, але її обличчя таке стривожене, перелякане, ніби привида побачила. Вирішую все ж таки підійти до неї, познайомитись в решті решт, можливо, запросити на побачення, а там, розтає і далі буде видно.

Підходжу, стаю навпроти, вона робить ще декілька кроків і в метрі від мене зупиняється, піднімає налякані очі і пробує обійти мене, та я не дозволяю, простягаю руку, щоб доторкнутись до плеча, та вона лише відстрибує від мене, ніби обпеклась.

-Антон.-я все ж простягаю дівчині руку і посміхаюсь на всі тридцять два, щоб виглядати хоч більш-менш дружелюбнішим.

Та дівчина не спішить приймати моєї руки. Дивиться на неї якось підозріло і...налякано чи що? Це я її налякав? Але чому? Дівча швидко ховає руки в кишені і це мене приводить в шок. Зі мною вперше таке, їй богу.

-Евеліна.-тихо говорить дівчина, а я повільно опускаю свою руку.

-Евеліна...-повторюю я її ім'я, яке вже встигло засісти в пам'яті.-Гарне ім'я.-кажу я і очікую побачити хоча б щось схоже на посмішку, але дівчинка дуже холодна.

-Дякую. Рада була познайомитись, але мені вже час.-по її виразу обличчі не видно ніякої радості. Тай відпускати її так швидко не хочеться. Що я, марно тратив свій час, щоб знайти її?

-Пропоную прогулятись, якщо ти не проти?-пропоную я, все ще посміхаючись.

-Не варто.-відповідає і швидко забігає в гуртожиток.

Мене спочатку то в жар кинуло, а через секунду в холод. Це ж треба так через дівчину хвилюватись. Ніколи не відчував недостатку жіночої уваги, аж поки не зустрів її. Не хочеться тепер ні в клуб з друзями, ні до Аліни, яка завжди вміла мене розслабити.  

Повертаюсь в квартиру, роздягаюсь і одразу ж в холодний душ. Я повинен прийти в себе, бо так більше тривати не може, думати ні про що крім цієї дівчини не можу. Хоча, впевнений, що це ненадовго, але якесь тепло розтікається венами, коли думаю про неї або бачу. Після душу наливаю собі в склянку віскі, беру ноутбук і йду до вітальні, сідаю на диван і відкриваю свою пошту, знаходжу лист від Олега, де вся інформація про Евеліну, знову і знову перечитую. Голова тріщить по швах, коли розумію, що це дуже мало. Лише дата народження, батьки, домашня адреса і де навчається. Дуже мало для мене. Набираю номер Олега, незважаючи на те, що робочий день давно закінчився.

-Алло,-відповідає після першого гудка чоловік.-чим можу допомогти?

-Хочу більше інформації про Евеліну.-кажу впевнено і в наказовому тоні.

-Я спробував знайти щось більше, але про неї нічого немає, в соціальних мережах незареєстрована, на якісь заходи не ходить, лише навчається в університеті. Максимум, що можу – це дістати номер телефону.-спокійно відповідає Олег, він майстер своєї справи, знайде інформацію про будь-яку людину, навіть якщо це неможливо, а тут він заявляє мені, що не може.

-Я не знаю, прослідкуй за нею, але я хочу більше інформації!-піднімаю голос я і одразу ж пробую заспокоїтись.-Щоб в суботу все було в мене на пошті.-кажу і не чекавши відповіді, кладу трубку.

Вночі знову вона мені сниться, у сні вона зовсім інша, сміється, обнімає мене, її очі світяться від щастя, а я, як юнак дивлюсь на неї закоханим поглядом. Просинаюсь від звуку повідомлення, беру телефон в руки, вже ранок.

«Сьогодні моя людина почне слідкувати за нею, заодно і буде охороняти в разі потреби. Це все, що я можу зробити»-пише Олег