Пролог

Одяг неприємно прилип до тіла, я охопила себе руками, тому що до чортиків замерзла і хотілось випити зараз чогось гарячого, щоб хоч трішки зігрітися. Дощ лив, як з відра, сильний вітер розгойдував дерева вздовж парку, на небі не видно ні одної зірки, бо темні хмари закрили собою все небо.

Я сіла на мокру лавку і постаралась сильніше обійняти себе руками, але це не допомогло мені зігрітись. Промайнула думка повернутися додому, але одразу ж зникла так само швидко, як і появилась. Додому аж ніяк не можна. Батько мене або зараз вб'є, або покалічить.

2 години тому

Я сиділа за своїм робочим столом і читала книжку, яку купила собі ще пів року тому, на своє день народження. Вечір планувала провести саме так, за читанням книги, але коли почула як гримнули вхідні двері, то одразу зрозуміла, що плани свої потрібно заховати далеко в коробочку на інший час. Прийшов тато. Якщо його, звісно, можна було так назвати. Знову напився зі своїми друзями, як і завжди.

-Елька, я вдома.-почула я і зрозуміла, що зараз або мені пощастить, або знову прийдеться тікати з дому.-Ти чого мовчиш? А ну вийди до батька!-голосно крикнув чоловік.

-Так, тату.-я вийшла в коридор і встала на безпечну відстань від цього п'яного чудовиська.

-Приготуй щось поїсти, до мене зараз Іван зайде.-наказав чоловік, а я ще більше розхвилювалася.

-Тату, є лише вчорашня гречка, можу ще яєшню вжарити.

-Ти диви, яка дівка, а нічого приготувати не можеш.-розізлився ще більше він і вже підходив до мене.

-Як я можу щось приготувати, якщо немає грошей навіть щоб купити чаю чи хлібу?-огризнулася я і одразу ж про це пожаліла, бо мені прилетів в лице сильний ляпас, а за ним і ще один.

-Та як ти смієш? Замість того, щоб читати свої дурнуваті книжки ти могла давно піти на роботу і заробити собі і на чай і на хліб і батькові б допомогла.-тато схопив мене за футболку і кинув до стіни при цьому вдаривши ще раз по лиці.

Потім він взяв щось з полички і почав мене бити по всьому тілу, то по ногах, то по руках, по животі, по плечах. Я кричала, плакала, благала його зупинитися, але він ще більше злився і мені прилетіло ще більше. Лише пізніше я зрозуміла що те, чим мене б'ють - це залізна ложка для взуття. Мені в очах почало темніти, я не відчувала свого тіла, лише коли він зупинився я відчула, що хребет болить нестерпно, а руки так взагалі не відчувала.

-Вали з мого дому, і щоб я тебе більше тут не бачив!-крикнув він і дав можливість втекти.

Я виповзла за двері і ледве-ледве добралася до сходів. Не маючи сили кудись йти, я просто зайшла в парк, який знаходився якраз за пару метрів від під'їзду. Розуміння того, що це сталося вже втретє за два тижні привело мене в ще більшу істерику. Хотілося кинутись під машину, або стрибнути з моста, щоб нарешті покінчити з цим життям, але думка про те, що я перед смертю обіцяла мамі бути щасливою, зупиняла мене.

В цей момент почався дощ і я швидко промокла в своїй футболці, яка була в плямах крові і домашніх шортах.

Сидячи на лавці я шукала рішення, щоб більше не повертатись додому, хотіла нарешті покінчити з цим знущанням і покинути все. Перше, що спало на думку - це поїхати в село, де колись жила мама. Там залишився будинок і я могла б там жити спокійно і не боятися, що зараз прийде п'яний тато і почне бити мене. Але з іншої сторони, кожного дня їздити в університет не вдасться і потрібно шукати якийсь варіант в місті. Грошей у мене не було достатньо, щоб знімати кімнату, а йти в гуртожиток до болю страшно. Чому? Тому що завдяки рідному батьку я боюся чужих дотиків, мені страшно відчувати чиюсь руку на своїй і я одразу впадаю в паніку і можу навіть втратити свідомість від страху.