5.2

До озера Дара прийшла швидкою ходою, але захотілося пришвидшитися ще більше, як тільки вона побачила Рана. Він сидів під одним з дерев, та як помітив її, то усміхнувся дівчині й підвівся. 

Від цього простого жесту, від того, що цей симпатичний хлопець чекає тут на неї, від цієї широкої усмішки, призначеної тільки їй, хотілося і самій усміхатися від вуха до вуха й кинутися йому в обійми. А від того, як би він обійняв її у відповідь і погладжував руками спину, вона б точно піднеслася до неба від щастя.

За крок від Рана дівчина різко зупинилася, а усмішка сповзла з її обличчя.

— Це що таке? — вона нахмурилася, уважно дивлячись на нього.

Від такої різкої переміни усмішка сповзла і з його обличчя, а Дару це неприємно кольнуло і захотілося зробити щось, щоб підбадьорити хлопця і повернути її. Коли він усміхався, то ставав ніби маленькою Луною на Землі, яка світить виключно для неї й наповнює кожну клітинку тіла.

— Востаннє, коли перевіряв, живі істоти у нас були «хто». Я, звісно, чув, що кохання не дуже впливає на когнітивні здібності… — глузливо протягнув він.

— Іди ти! — обурилася дівчина.

І навіть занесла руку, щоб штурхнути цього нахабу у плече, але зупинила кулак не донісши його сантиметрів з двадцять. Вона вже зрозуміла, що відбувається.

— Я про звʼязок, — буркнула Дара, трохи ніяково опускаючи руку.

Ніяких дотиків. Це надто небезпечно, навіть якщо він заслуговує. Навіть якщо торкнутися його хотілося так, що руки аж чесалися, а на місці вона лишалася тільки завдяки силі волі.

— О, ти аж настільки боїшся, що не стримаєшся і накинешся на мене з поцілунками? — хлопець проводив її руку багатозначним поглядом. — Прийму як комплімент.

— Не біси мене, — просичала Дара.

— А то що? — Ран знову насмішкувато подивився на руку, яку вона опустила. — Я, здається, недоторканий.

Дара інстинктивно вищирилася на нього, як на вовченят на занятті. Тільки от хлопець не був зграйкою шестирічок, тож на нього це справило зовсім не таке враження. Він трохи схилив голову набік, оглядаючи її й зазирати в очі так, що під цим поглядом щось всередині Дари починало тріпотіти. Бісів звʼязок!

— А ти маєш бути дуже гарною вовчицею, — вже з щирою усмішкою сказав він.

Її ікла тієї ж миті втягнулися, очі згасли, а Дара судомно видихнула. Про який контроль тут може йти мова, коли її ледь вистачає, щоб не сіпнутися до нього, притиснутися якнайближче і вдихнути його запах? Чи може перекинутися, щоб він справді подивився на її вовчицю, і побачити захоплення у його очах?

Дара замружилася, навіть не думаючи про те, наскільки це демонструє, як він на неї впливає. Ще й головою хотілося потрусити, та все ж обійшлася без цього.

— Чому воно не діє? — тихо запитала дівчина.

— Ти ж не думала, що воно буде діяти вічність?

А хотілося б!

— А скільки?

Вона все ж знайшла в собі сили подивитися на нього, що, без сумнівів, було доволі приємним. Неприємним було намагатися мислити ясно, коли перед нею стояв цей привабливий хлопець, до якого її тягнуло, мов магнітом. На нього не те що було приємно дивитися — від нього нізащо не хотілося відводити погляд.

— Не знаю, є індивідуальні особливості, чутливість і все таке. А коли ти сьогодні почала думати про мене

Ще зранку…

— з обожнюванням? — закінчив він, ламаючи словами ту магнетичну привабливість, яку мав, поки тримав рот закритим.

Йому варто б тримати його закритим. Та ця думка змусила подивитися на його вуста, а тоді Дара подумала, що, можливо, їх все ж варто відкривати для певних цілей… Тьфу ти, цей звʼязок!

— Як Сонце з Луною перекинулись, — уїдливо відповіла вона.

— Ого, ще на світанку, — Ран присвиснув, вдаючи, що зовсім не знає значення приказки.

— Просто дай мені цей бісів флакон!

Ран підняв руки перед собою, ніби здаючись, а тоді нарешті дістав з кишені й простягнув дівчині сріблястий флакончик. Дара миттю його взяла і зробила великий ковток, а тоді впевнено відійшла на кілька кроків від хлопця, сіла під одним з дерев і заплющила очі. Почекати всього кілька хвилинок і це пройде… все буде добре, просто потрібно трішки спокійно посидіти… бажано не думаючи про те, що їй би хотілося прихилитися спиною зовсім не до дерева.