Глава 5

Першу половину дня Дара провела, намагаючись концентруватися на своїх ідеях і записах, а не думати, що насправді вона ще не знайшла жодної ідеї, якою б загорілася, а нічні походеньки з Раном цьому точно будуть заважати. Вони вже заважають, бо вона весь час відволікається на цю тривогу і думки.

Замість сфокусуватися, вона стрибала від одного до іншого і скоріше поверхово проглядала усі записи, ніж дійсно заглиблювалася думками. Не те щоб раніше у неї такого не траплялося, адже насправді все було не так то й легко. Придумати щось визначне… ну це трішки складно, загалом. І хоч вона щиро старалася, але насправді й сама розуміла, що достатньо далеко від цього.

Коли такі думки приходили, зазвичай Дара просто відкидала їх й заглиблювалася в дослідження, щоб не було часу думати про зайве. Так вона дізналася обʼєми ринків солодощів в абсолютно кожній країні світу, проникнення онлайн оплат, телефонів та мобільного інтернету. Завдяки цьому вона придумала і поверхово описала кілька ідей, але насправді не вірила в жодну з них. Тому шукала далі.

Тож зазвичай вона знала, на що перемкнути думки з зайвого. Зараз же замість цього вона знову і знову прокручувала діалог з Раном і ще думала про майбутню зустріч. Треба навчитися зберігати спокій. Не давати йому так легко себе виводити… вона буде просто уособленням дзену і все буде добре. Але як же дратувало, що замість роботи вона думає про нього!

Другу половину дня Дара провела, займаючись з вовченятами й вже очікуючи зустріч. Дітлахи мов показилися. А може це Дара відволікалася на думки про Рана і відповідно дозволила їм таке… Зрештою, вона згадувала, що все це скоро закінчиться і вона піде в ліс до озера, і ця думка чомусь була приємною і заспокійливою. Хлопець вже буде там, як вона прийде, і він подарує їй свою неймовірну усмішку, від якої тепліє у серці…

— Аріне! — різко рявкнула дівчина на малого негідника, виринаючи з думок, — а ну відпусти Рену!

Грррр, по шиї б комусь надавати! У Дари не так часто виникали аж такі думки про дітей у зграї, але сьогодні вони таки добряче її дратували. І хоча меж вона ніколи не переходила, та зараз дозволила собі запалити очі, показати ікла і коротко загарчати на малих. Вовченята миттю принишкли й витріщилися на дівчину, а вона майже почала думати, що перестаралася. Аж поки той же Арін не відмер і з захопленням в очах підбіг до неї:

— Як ви це зробили?

Інші дітлахи теж підтягнулися до них і ледь до рота їй не зазирали. У прямому сенсі.

— Ти про часткову трансформацію? — Дара усміхнулася, знову показуючи ікла. — Хіба батьки тобі такого не показували?

У житті б вона в це не повірила! Завжди знала, що це вкрай дієвий спосіб заспокоїти вовченят. Одна з крайніх мір. А що Арін може вивести батьків вона ні секунди не сумнівалася.

Втім, вона вже не сердилася. Коли малі так обступали її й з увагою дивилися, готові слухати та робити все на світі, їй це навіть подобалося. А коли у них щось виходило завдяки її поясненням і в очах зʼявлявся захват від того, що змогли, навчилися, зробили щось, що раніше не виходило, ці дитячі емоції передавалися їй і дівчина щиро раділа і пишалася дітлахами. Це було яскраво і точно компенсувало те, що в інший час вовченята могли бути нестерпними. Врешті, вони таки вовченята. 

— Показував, — протягнув хлопчисько і незадоволено додав. — Та не вчить мене, каже треба займатися.

— Любий, це правда, — Дара лагідно потріпала малого по волоссю, — для цього потрібно багато контролю. Ти дозволяєш частині своєї сутності проявитися, але лише конкретній частині. Зазвичай цього вчаться вже підлітки… але якщо ви хочете, ми можемо почати більше тренувати контроль і, можливо, у вас вийде й раніше.

— Я хочу, будь ласка! Хочемо! — навперебій загукали діти.

— Гаразд. Я дам вам додаткові завдання, які допоможуть. І в кінці занять зможемо трішки затримуватися і я буду вам розповідати про часткову трансформацію. Але, — вона уважно обвела усіх поглядом, — якщо ви не будете виконувати інші завдання, нам доведеться зробити паузу.

— Будемо! — одноголосно погодилися малі.

А Дара подумки усміхнулася ще ширше. Як не багато, виявляється, було потрібно, щоб діти захотіли займатися більше. Чи то щоб навантажити їх додатковими заняттями? Межа між цими двома думками, виявляється, була доволі розпливчастою.

І поки Дара слухала, як малі впоралися з її попередніми завданнями і які у кого успіхи, думала, чому зазвичай з вовченятами займаються діти Альфи. Це не було правило, звісно, та й інші займалися. Але таки вона зустрічала це достатньо часто… чи не тому, що вона могла багато зрозуміти з таких занять? Звісно, було і багато інших причин, серед яких її увага до зграї, турбота про усіх її членів, встановлення звʼязків з дітьми і їхніми батьками, те що вона сама робить так сильнішою свою зграю й все таке… але подумати точно було над чим.