4.3

Ран перестав усміхатися, а дівчина і зовсім нахмурилася.

— Вибач, — через паузу сказав він. — Це сталося випадково.

— Я знаю, — тихо відповіла вона.

— Я не хотів порушувати домовленість. — він подумав і додав, — Але я не шкодую.

Дара зітхнула. А от вона точно шкодувала. І навіть шкодувала, що взагалі з ним погодилась ходити того вечора. Їй просто треба було дотримуватися плану, бути самій і вивертатися від зайвих рук… і тоді б нічого цього не сталося. 

Все йде погано, коли йде не по плану.

— Розкажеш мені, чому ти вирішила, що не хочеш зустрічати свою пару?

— Я вже говорила, — невдоволено відповіла Дара. — У мене є інші плани.

— Але ж я не обовʼязково буду заважати твоїм планам.

— Звісно будеш, — хмикнула дівчина. — Ти вже їм заважаєш. Я вже там, де не хочу бути, роблю те, що не хочу.

Ран мовчав, а Дара подумала і додала:

— І ти робиш те, що не хочеш. Коротше, всім погано.

— А це ти ще чому вирішила? — фиркнув хлопець.

— Бо якби звʼязку не було, ми б розійшлись після вечора знайомств, то й все. А це все лише через нього.

— Ні, якби звʼязку як явища не було, ми б почали ближче знайомитись ще того вечора. І цього не було лише через звʼязок.

Дара задумливо дивилася на нього, але за хвильку похитала головою і попросила:

— Поясни.

— Ми ж до цього справді непогано ладнали й це навіть було весело, — він знизав плечима, — я казав, що ти мені сподобалася тоді.

Від цих слів чомусь стало приємно, ніби звʼязок і досі був. Хоча не настільки лавиноподібно… зараз це було скоріше помірне спокійне відчуття, яке легенько лагідно зігрівало.

— А звʼязок тут до чого?

Ран замʼявся на якийсь час, теж задумливо дивлячись на дівчину. Але врешті відповів:

— Коли ти знаєш, що десь є твоя пара, то розумієш, що з усіма іншими це лише тимчасово. Що не погано, але ви обоє розумієте, що це просто заміна… Ти очевидно дала зрозуміти, що не шукаєш навіть пару. Що вже казати про щось інше?

Тепер мовчала вже Дара, уважно дивлячись на нього і намагаючись обдумати усі варіанти. Що могло бути зі звʼязком, без звʼязку, у світі, де звʼязку впринципі не існує. Що він може казати, бо знає, що звʼязок у них все ж є чи як можуть змінитися деякі погляди, коли ти це знаєш, навіть якщо зараз не відчуваєш… 

— І ставлення, коли одразу знаєш, що це тимчасово, все ж трішки інше. До тебе так не хотілося, — додав Ран.

Ніби добити її хотів! Дара застогнала й прикрила очі руками. І без цього голова вибухала від варіантів, а цією фразою він ще більше все ускладнив. 

Та все ж вона швидко взяла себе в руки й знову пильно на нього подивилася:

— Ти говориш підозріло приємні речі.

— Справді? — Ран хитро усміхнувся. — Ти приваблива, з гарним почуттям гумору, розумна, впевнена, багато в чому розбираєшся і з тобою цікаво говорити. Який зараз рівень підозрілості?

— Десять з десяти, — пробурмотіла Дара, відчуваючи, що їй водночас ніякого і приємно.

А Ран щиро усміхався і кусав губи, дивлячись на неї, від чого насправді також хотілося усміхнутися. 

— Я просто говорю, що думаю, — хлопець показово перевів погляд нижче на її груди. — А щось, що думаю, не буду говорити знову, — і він подивився назад їй в очі, а Дара відчула, як у неї червоніють щоки.

Звісно, її серце знову швидко бʼється. На жаль, це було правдою. Його слова чи дії справді хвилювали її, при чому навіть без звʼязку.

— Щиро вдячна, — втім, пробурмотіла дівчина, вкладаючи в інтонацію максимум байдужості.

Ран мовчки усміхнувся, а Дарі стало ще більш ніяково. Це аж бісило! І краще б вже він це бовкнув і вона сказала йому закрити рота, виливаючи хоч трішки ніяковості й роздратування. Так ні ж, він чогось послухався її, а їй тепер і причепитися нема до чого! Доводиться самій справлятися якось з цими відчуттями.

Його версія з вечора знайомств її так не бісила. А ця ніби… не стримувала себе.

— Ти завжди такий?

— Який?

— Дуже самовпевнений.

Ран хмикнув.

— А ти завжди так легко бісишся?

Дара дивилася на нього вже нахмурено, а хлопець на це лукаво усміхнувся:

— Чи коли не хочеш показувати, що тобі подобається?

Погляд Дари став просто-таки вбивчим.

Луна, як він справді бісить! Та це просто неможливо витримувати!

— Мені час додому, — відрізала Дара.

— Звісно, сонце, — хлопець ще ширше усміхнувся. — Чекатиму тебе завтра.

— Не називай мене так!

— Як скажеш, — слухняно погодився Ран.

Грррр! 

Нестерпний хлопчисько. То бісить, то погоджується, що ще більше бісить!

— До завтра, — все ж сказала Дара, ретельно контролюючи інтонацію і кожен мʼяз на обличчі.

— До завтра, — луною відгукнувся Ран.

А дівчина вже розвернулася і швидко зникла між дерев. Їй точно треба було відпочити, провітритися і привести думки до ладу. А ще краще — придумати план, який допоможе витримати ще місяць таких ночей.