4.2

— Давай посидимо кілька хвилин, — запропонував Ран.

Дара мовчки кивнула й опустилася біля одного з дерев, прихиляючись до нього. Ран зробив те саме, але дівчина старалася не акцентувати на ньому увагу. Поки що у неї виходило кепсько, бо навіть коли не дивилася на хлопця, вона ніби відчувала його і якось й так знала, де він знаходиться, ледь не візуалізувала це у голові.

Та вона спробувала дивитися на озеро, відбиток луни на воді, а тоді думати про щось серйозне. Наприклад, чи хоче вона взагалі працювати з перевертнями, чи навпаки вийти за ці рамки… 

Переважно перевертні любили тримати зграї, багато хто працював разом. Коли створювалися компанії, туди обовʼязково брали своїх. Або якось непомітно певні департаменти в інших компаніях починали складатися з перевертнів.

Тут були плюси й мінуси. Звісно, вона могла використовувати їхні сильні сторони й тоді більше дивитися в напрямки, де це може мати значення і давати перевагу. А ще це надійність і гарантії, яких більше ніяк не отримаєш. Але від цього водночас будуть і свої проблеми, адже серед своїх вона буде мати цей ярлик доньки Альфи… кожна помилка буде на видноті, це ще більший тиск, а досягнення навпаки можна легко применшити… 

Та поєднувати щось за межами й в межах зграї точно не просто.

— Про що ти задумалась? — раптом вліз у потік думок Ран.

— А? — Дара подивилася на нього. — Та так, про всяке.

— Вже не про поцілунки, я так розумію? — запитав він з усмішкою.

— Ні… — трохи розсіяно відповіла Дара, а тоді схаменулася, — І не думала я про це!

— Мг, я тобі вірю, — з ще ширшою усмішкою кивнув хлопець.

Вона навіть рот відкрила від обурення, але не одразу знайшлася, що сказати. Нахабний хлопчисько! Ти диви, який ще й у собі впевнений! І заперечити ніби нічого, сказав же, що вірить… от тільки всім видом і інтонацією показує, що ані крапельки! І спробуй вона далі доводити, це ж буде як визнання поразки… 

— Ти послухай, у мене і зараз серце швидко бʼється, — буркнула дівчина.

Бо ж роздратування ще і не такі дива творить.

— О так, — хмикнув Ран. — Але тебе вже не верне від одного мого вигляду.

Дара на мить зависла, а тоді уважно подивилася на хлопця, прислухаючись до себе. Ну… сидить собі якийсь симпатичний хлопчина. Сидить, то й сидить, вона знає це, бо прямо зараз дивиться на нього. І сама при цьому спокійно сидить, нічого всередині не вилазить й не підстрибує, бо аж так хоче опинитися ближче.

— Працює! — вона щиро і навіть з вдячністю усміхнулася Рану.

— Ммм, такою ти мені подобаєшся явно більше, — хмикнув хлопець. — Звісно працює, я ж пообіцяв тобі. 

— Не бурчи, — відмахнулася Дара і щасливо вдихнула на усі груди. — Як добре… Дякую.

— Мені дякують, що у нас звʼязку нема, — Ран награно зітхнув і звів очі до Луни, — за що? Не так сильно я грішив

— Це ти мене тільки що покаранням назвав? — теж з награним обуренням запитала дівчина.

— Ні, що ти? — Ран подивився назад на неї. — Я, звісно, мріяв проводити ночі з деким у лісі, а не ліжку.

Дара спалахнула, чомусь миттєво згадавши, якими приємними були його доторки.

— Якщо у кожного з нас були свої плани, — втім рівно сказала вона. — Можливо кожен до них і повернеться?

— Даро, — Ран широко усміхнувся. — Ти зрозуміла. Серце у тебе знову прискорилося.

— Та досить вже! — роздратувалася вона. — Це його нормальний стан!

— Справді? — іронічно запитав хлопець. — У тебе тахікардія?

— Ти мене просто бісиш! І взагалі ти впевнений, що ти теж випив?

— А крім тахікардії тебе й очі вже підводять? — глузливо перепитав він, але все ж уточнив: — Чому питаєш?

Бо натяки, що вона йому подобається, Дару все ще нервували. Вони ж мали пройти, хіба ні? 

— Я думала, ти тоді знову милим станеш, — невдоволено буркнула Дара.

— Ммм, то я був милим?

Упс… 

— Та явно, що тільки «був»! — все ж не розгубилася дівчина.

— Нічого, ще не ранок, — Ран хитро примружився. — То тобі сподобалося слухати мої філософські розмови про все підряд? Чи як я від тебе усіх відганяв?

— О, це було неймовірно, — чесно погодилася Дара. — Але ще більше мені подобалося, поки ти тримав руки при собі.