Глава 4

Наступна ніч настала занадто швидко. Принаймні явно швидше, ніж хотілося Дарі. Відверто кажучи, їй взагалі не хотілося, щоб вона наставала.

Але водночас думки весь час поверталися до Рана. Згадувалося усе і в рандомному порядку: від їхньої зустрічі на вечорі знайомств до нічної розмови. І як він зʼявився у неї за вікном. І, звісно, цей звабливий шепіт: «скажи, що ти зараз не хочеш, щоб я тебе поцілував». 

Не хоче. Точно не хоче. Зовсім точно не хоче. Це дівчина повторила собі принаймні кілька десятків разів за день.  

В голові ще лунав його голос: «нічого, що ти не захочеш». Під час зустрічей щоночі з парою, від якої намагаєшся втекти… угу, план надійний, як довбаний годинник.

Вона підійшла до того самого місця — великого каменя під старим деревом біля озера, яке відбивало в собі місяць. Ран уже чекав.

— Привіт, — він усміхнувся.

— Привіт, — Дара зупинилась на кілька кроків від нього.

Хотілося відвернутися і наблизитися водночас, але вона лиш опустила очі, щоб принаймні не дивитися на його чарівну усмішку. Від неї серце просто тануло і, чесно кажучи, за день дівчина вже добряче втомилася роздвоюватися і боротися сама з собою. А це ж ще його не було поруч весь день!

— Все добре? — запитав Ран.

— Так.

Дара нехотя підняла очі й виявилося, що хлопець вже не усміхається. Він підтиснув губи, оглядаючи її, але дістав з кишені маленький сріблястий флакон і показав його дівчині.

— Це воно? — Дара підійшла, намагаючись фокусуватися саме на флаконі, а не тому, що вона стала ще ближчою до хлопця.

— Так. Достатньо одного ковтка.

— І що тоді?

— Ефект відчувається вже за кілька хвилин. Всі відчуття від істинної пари пройдуть.

— Побічні ефекти є?

— Ти почнеш на мене дивитися, сподіваюся.

Дара і без ковтка обурено подивилася на нього, але тут же про це пошкодувала. Вони стояли навпроти й ця відстань почала відчуватися такою маленькою і такою великою водночас! Обурення вона одразу ж проковтнула і задивилася в його очі, а ще їй різко перестало вистачати повітря і дівчина глибоко вдихнула, розтуляючи вуста.

— Твоє серце знову швидко бʼється, — повільно відмітив Ран, дивлячись на її губи.

Дара тихо охнула і відсахнулася, а він на секунду заплющив очі й тоді похитав головою:

— Не можна так реагувати.

— Як?

Ран знову хитнув головою, але замість відповіді сказав:

— Побічних ефектів немає. Є ще щось, що ти хочеш запитати?

— Так, — пробурмотіла дівчина, зусиллям фокусуючи думки назад на флаконі. — Воно прибирає тільки відчуття?

— Сам звʼязок нікуди не зникне.

Як шкода… 

— А розвивається?

— І так, і ні… Ти можеш не хвилюватися, що ми бачимося, але деякі межі переходити без наслідків не вийде.

— Дотики?

— Ні, поцілунки.

Як шкода… тобто ні, звісно, навіть не задумувалася про це!

— Добре.

Дара впевнено взяла у нього з руки флакон і оскільки від дотику шкіри до шкіри тут же поповзло приємне тепло, то швидко відкрутила кришечку і зробила ковток. Можливо, навіть більше, ніж ковток. Чесно кажучи, вона просто хильнула того напою. На смак він був нічогенький, але аж занадто солодкий.

Ран на це дивився з непроникним виразом обличчя, від чого Дарі стало ніяково і вона обережно простягнула флакончик назад. Хлопець забрав, підкреслено не торкаючись її руки, від чого ніяковість тільки збільшилась, і сам зробив ковток.