3.3

— Тшшш, а тут можна детальніше? — хлопець трохи схилив голову, уважно оглядаючи Дару. — Які у тебе проблеми з Луною?

— Ніяких, — буркнула дівчина. — У мене проблеми лише з цим фальшивим звʼязком.

— Чому фальшивим?

— А чому ні? Ти що вчора мені оце все розказував? Але тут нас шибонуло іскрою і все різко змінилося!

І так змінилося, що їй хотілося тільки слухати та вірити, пригорнутися до хлопця і він гладить її по спині, як знову поправляє волосся, як… робить все те, що категорично не можна. Категорично не можна. Це все не її. Це все не його. Чиста фальш.

— Вчора ми вперше бачилися, але ти мені сподобалася. І все дійсно змінилося. Коли знаходиш свою пару, немає сенсу втрачати час. Усі твої відчуття посилюються, загострюються і налаштовуються на пару.

Слова, що вона йому сподобалася, теплом розлилися по грудях Дари, але дівчина лиш знову скривилася, намагаючись прогнати ці відчуття. Загострені, щоб їх.

— Це не твої відчуття. Це все навʼязане.

— Ти не можеш так казати. Ти не знаєш, що вони б не прокинулися, просто з трохи більшим часом.

— Звісно я не знаю, бо дізнатися цього немає шансів! — вибухнула Дара.

— Ну взагалі-то… — Ран почухав підборіддя, думаючи про щось, — є

— І які ж? — саркастично запитала Дара.

— Ми можемо поступово знайомитися, спілкуватися, — він досі виглядав задуманим, ніби вирішував зараз якісь зовсім інші питання.

— Дуже смішно, — фиркнула Дара. — Ти ж знаєш, що це так не спрацює. Звʼязок буде штовхати нас, врешті дійде до поцілунку, а після цього відмотати назад вже не можна.

Пастка закривається. Вона це також неодноразово чула. А спробувавши перший поцілунок, ти розумієш, що жити далі без пари ти не можеш. Що все навколо сіре без нього… Кожна зустріч посилювала звʼязок, дотики зміцнювали його, щоб врешті привезти до поцілунку, який його просто-таки цементував. Це не можна скасувати, вибору після цього у тебе не лишається.

— Чи правильно я тебе почув… — все ще задумано запитав Ран. — Тебе хвилює, що це не ти зробила вибір, а Луна вказала на мене?

— Ну звісно!

Вона б скоріше сказала, що це просто таки бісило, а не «хвилювало». «Хвилювало» її, можливо, те, що він може зробити будь-що, про що вона могла б мріяти, але це все буде нещирим. Навʼязаним. 

Хоча, можливо, від цього просто до кожної його дії чи слів додавалася дрібка гіркоти. Адже це не через неї, а через звʼязок…  

— І ти боїшся, що якщо ми спробуємо не поспішати й спокійно познайомитися, щоб подивитися, що з цього може вийти, звʼязок все одно буде вмішуватися?

— Та очевидно, що буде!

— Але ж ти розумієш, що ти суперечиш сама собі?

— Чого це? — буркнула Дара.

— Ти хочеш сама обрати, але при цьому категорично проти спробувати познайомитися. То ти вже не обираєш сама. Ти одразу викреслила один з варіантів, просто тому, що тобі дали на мене підказку.

— Якщо ми будемо спілкуватися, у мене не залишиться вибору, — прошепотіла Дара. — Блін, це не переговори! Я цього всього не хочу.

— Ні, це якраз найважчі переговори у моєму житті, — хмикнув Ран. — У тебе б не було вибору, якби я просто взяв і зараз тебе поцілував. У тебе б не було вибору, якби я прийшов зранку і просто привітався з твоїм татом, а він би радісно здав тебе мені, впевнений, що робить якнайкраще.

Дара здригнулася, розуміючи, що саме так би й було. Тому що знайти свою пару — це найкраще, що може статися з перевертнем. Тому що бути зі своєю парою — це найпрекрасніше відчуття, якого кожен бажає своїй дитині. Тому що тато її дуже любить і хоче тільки найкращого… 

Вона знала, що у Рана є цей варіант і насправді було приємним здивуванням, що аж так довго він не користувався і навіть не згадував про нього.

— Ти цього не зробиш, — благально прошепотіла Дара.

— Не зроблю, — кивнув Ран, — бо я хочу, щоб у нас був справжній шанс. Якщо ти хочеш почуттів без звʼязку

— Я не хочу почуттів через звʼязок, — перебила Дара. — Це не значить, що я хочу без.

— Хочеш без чи не хочеш, ще буде видно. А звʼязок ми заблокуємо.

— Як можна заблокувати звʼязок?! — її очі аж розширилися від здивування.

— Один спосіб є, — Ран закусив губу і знову оглянув Дару. — Це певна трава. Вибач, більшого я сказати не можу, тому не запитуй… і будемо знайомитися без звʼязку. Тут, щоночі. Це моя умова.

— Щоночі? — з нотками відчаю запитала вона.

— Хочеш щодня? — Ран підняв брову. — Не думаю. Ти теж маєш піти мені назустріч.

— Щоночі, — покірно пробурмотіла Дара. — І скільки?

— Місяць.

— Місяць… — нехотя повторила вона і з відчуттям приречення запитала. — Вона точно дієва?

— Жодних почуттів через звʼязок, — підтвердив Ран. — Даю слово.

— Гаразд, — видихнула Дара. — Але ніяких доторків чи поцілунків. 

— Добре. Нічого, що ти не захочеш.

Дара зморщила ніс на таке формулювання, але кивнула. Чесно кажучи, всю розмову його достобіса хотілося поцілувати. Лишалося сподіватися, що та трава дійсно спрацює. І що після місяця за умовою Ран залишить її у спокої.