3.2

— Справді? — Ран усміхнувся і повільно провів пальцем вниз по її шиї й грудях аж до серця, від чого Дара відчувала, як її тілом розповзається тепло і хвилювання, — Тоді чому у тебе зараз так швидко бʼється серце?

— Можливо тому, — Дара зробила паузу й уважно подивилася йому в очі, — що ти вдираєшся у мій особистий простір?

Ран хмикнув, підняв руки, ніби здається, і відійшов від дівчини на кілька метрів. 

— Добре. Тоді я тобі розкажу, що ми могли б робити разом. Ми могли б бігати нічним лісом. Разом дивитися на зорі й ділитися будь-якими думками. Разом прокидатися і засинати. Ти завжди б спала, знаючи, що твій сон охороняється, знаючи, що поруч є людина, якій ти важлива. Ми могли б після дощу валятися у мокрій траві. Завжди підтримувати одне одного. Приносити чай чи вилизувати, коли тобі погано. А коли втомилася — я б обіймав, відніс на руках у ліжко і був поруч… твоє серце і зараз прискорено бʼється. Я досі вдираюся у твій особистий простір?

— Ні, — Дара схрестила руки на грудях, — тепер ти порушуєш мої кордони.

— Я тебе лиш зваблюю, — Ран знову усміхнувся, — і працює це, бо ти цього хочеш.

Дара видихнула і відвела погляд, бо дивитися на нього у місячному світлі, з цією неймовірною усмішкою, ще й коли говорить такі речі, було зовсім неможливим. Клятий звʼязок… Вона стиснула і розтиснула кулаки, а тоді майже спокійно сказала:

— Перестань. Я такого не хочу.

— Так, ти хочеш реалізуватися і маєш багато планів. Я це почув. Це круто, Даро, і я не бачу жодної проблеми. Бути в парі — це не в клітці. Це мати людину, яка тебе навпаки підтримає.

— Все не так просто, — Дара скривилася і подивилася на нього. — Я знаю, як це працює. Ти станеш єдиним важливим. Я сама буду готова відмовитися від усього, крім тебе. Звісно, усе добровільно! — з гіркотою додала вона.

— Я б хотів, щоб життя було настільки простим, щоб я міг відмовитися від усього, крім тебе, — Ран невесело хмикнув. — Але і в мене є певні обовʼязки й план на життя. Пара не руйнує всю картину, Даро, вона лиш її доповнює.

— Я бачила це, і не раз. Я чула ці історії!

— Не буду сперечатися, але подумай над тим, чи були у героїв твоїх історій дійсно якісь серйозні цілі чи обовʼязки. Коли немає нічого важливого, пара дійсно легко може стати єдиним важливим у житті. Коли ж вони є, доводиться вчитися вписувати це все разом. Невже твій батько відмовився від зграї чи своїх обовʼязків, коли зустрів твою матір?

— Ні, — фиркнула Дара. — Звісно, це моя матір поїхала геть зі своєї зграї, щоб бути з моїм батьком.

Ран поморщився, розуміючи, що приклад вибрав явно невдалий. Врешті, він був у Дари під носом все життя, так що спроба була достатньо наївною.

— Ти ж знаєш, як він її кохав.

— Ой, не сип мені цими банальностями! — розсердилась Дара. — Тобі звідки знати?!

— Я бачив, як він про неї говорив, — мʼяко сказав Ран. — Це ж чутно і видно.

— Коли це ти бачив? — підозріло запитала Дара.

— Ну… можливо я чув вашу розмову зранку. 

— Як ти міг її чути? — Дара ще більше напружилася, — ти не міг… якби ти був на балконі, батько тебе б відчув… він же Альфа.

Вона намагалася згадати ранок по кадрах і зрозуміти, чи бачила вона, як Ран пішов. Але вона не памʼятала цього. Вона одразу закрила жалюзі, впевнена, що звісно так і мало статися. За вікнами точно не було тіні, але ж можна присісти чи стояти біля вікон за стінкою… та будь-яке положення, звідки звичайний перевертень може завдяки гострому слуху почути їхню розмову — це положення, у якому його точно почує Альфа. І відчує запах, хоча тут Дара якраз розлила дифузор довкола і той міг заважати…

— Ну… певно ти займала всі його думки, — пробурмотів Ран, знову розуміючи, що прорахувався.

— Безпека, тим паче моя, завжди займає частину його думок, — відмахнулася Дара, далі перебираючи варіанти.

— Але ж саме про неї ви й говорили, — справедливо нагадав Ран. — У будь-якому випадку, я просто хочу сказати, що я тобі не ворог. Ти зараз захищаєшся від мене, але я тобі не ворог. Я завжди буду на твоєму боці.

— Звісно будеш! — Дара загалом очікувано перемикнулася на іншу тему, та все ж Ран відчув полегшення. — Тобі ж Луна це накаже!