Глава 3

Це було дивним, але чим ближче Дара підходила до озера у лісі, тим легше почувалася. Звісно, зараз буде багато неприємного… та все ж це буде конкретика. Фінал цієї тягомотини «а що і як, а як тепер, як жити далі?». Останні години вона, можна сказати, навіть чекала ночі.

Знайти Рана виявилося не складно, він сидів під одним з дерев, але як тільки побачив Дару, то одразу підвівся:

— Привіт

Попри те, що вона б з задоволенням не бачила його до кінця життя, Дара відчула, що рада зустрічі. Ніби весь день їй насправді хотілося опинитися поруч, а не придумати, як би здихатися своєї пари. Але дівчина не звернула увагу на ці емоції. 

— Привіт

— Ти настільки спокійна, що мені страшно, — сказав Ран, уважно оглянувши її. 

— Я б приписала тебе скоріше до безрозсудних, аніж полохливих, — відповіла дівчина. — До речі, не поділишся, як тобі вдалося пройти охорону туди й назад?

— Є у мене кілька талантів.

Ран усміхнувся, а Дара відчула, як серце всередині приємно стислося від цього. Все ж чарівна у нього усмішка… Бісів парний звʼязок! Вона труснула головою, а Ран спохмурнів.

— Даро, можна я запитаю?

— Ні, — чітко відрубала вона, хоча хлопець явно не чекав відповіді, але вона вела далі, — послухай… Я пообіцяла прийти та прийшла. Але це марно. Нічого не буде.

— Угу, — Ран кивнув з розумінням, — продовжуй, будь ласка. Усю свою заготовлену тираду.

— Від того, що я знала, що я скажу, це не робить мої слова менш цінними, — невдоволено зауважила вона.

— Гаразд, я тебе слухаю.

— Я… у мене є багато планів на життя. Ще обовʼязків. І знаходити пару в них не було. Вибач, не сприймай це особисто, будь ласка, але у мене просто інші плани. А ми не мали торкатися.

— Знаєш, складно не сприймати особисто, коли твоя пара від тебе відмовляється, — фиркнув Ран.

Дара відвела погляд, але мовчала. Їй було прикро, вона ж знала, що для всіх інших це важливо і ніхто не зрозуміє. Простіше було просто не знайтися, ніж казати, що вона цього не хоче. Це було б зовсім інакше. Та вдень, коли вона роздумувала над усім, вона не раз згадувала вчорашні слова Рана.

— Ти вчора також не хотів знаходити пару, — тихо сказала вона.

— Цього дійсно теж не було у мене в планах на вчора. Час не зовсім зручний. Але загалом за життя я б хотів цього. І, звісно, не збирався від тебе відмовлятися.

Ран звучав достатньо спокійно, попри те, що теоретично її слова мали тоді дуже його засмутити чи навіть розсердити. Це насправді дивувало.

— Мені шкода.

— Не думав, що така зухвала і впевнена дівчина може настільки боятися і керуватися страхом.

— Що? — Дара різко подивилася на хлопця.

А він справді виглядав спокійним. Там не було ні смутку, ні гніву, ні чогось, що можна очікувати від перевертня, який розуміє, що його пара з ним не буде.

— Що ти намалювала собі в голові жахастики, навіть не знаючи мене. І боїшся навіть поговорити й дізнатися, а чи буде воно так.

— Не боюсь я з тобою говорити! Я не хочу давати ніяких марних надій.

— Ти одразу перебила мене й хочеш обірвати все, навіть не почавши.

— Бо я не хочу починати! — впевнено заявила Дара.

— Та ну? — Ран зробив крок до неї, — Давай, скажи мені, що ти цього дійсно не хочеш, а не боїшся. — Він зробив ще один крок. — Що ти насправді не починала ревнувати вчора. — Наблизився майже впритул до Дари, але дівчина чомусь не рухалася і заворожено стежила за ним. — Що ти щиро не хвилювалася за мене сьогодні. — Ран обережно заправив пасмо волосся їй за вухо, а Дара лиш те і могла, що невідривно дивитися йому в очі. — Що не зраділа, коли побачила мене тут. — Нахилився і прошепотів перед самим її обличчям, — що зараз не хочеш, щоб я тебе поцілував.

Біса два вона б у цьому зізналася! 

Дара різко видихнула, кліпнула два рази й відчайдушно прошепотіла:

— Не хочу