Глава 2

Ввечері, як батько повернувся, Дара вдала, що вже спить. А зранку нервово міряла кроками кімнату, роздумуючи над усім разом. Всі дослідження ринків, цікаві ідеї продуктів і таблиці аналітики, розкидані, розвішені й намальовані довкола у кімнаті, зараз не надихали, а ще більше вганяли у відчай.

Не те щоб вона вже знала, ким вона хотіла стати. Чим вона хотіла запамʼятатися. Що саме зробити. Але Дара точно знала, що вона хотіла стати Кимось. Зроби Щось. І активно працювала над тим, що цим Кимось стати й Щось зробити. Щось визначне. Щось, що б зробило її нею. Щось, що було б про неї, крім того, що вона донька Альфи. Чи тим паче чиясь пара. Вона не збиралася бути лиш у цих ролях і дуже намагалася знайти свою. Вона точно знала, що у неї є свій шлях у житті. І що щоб пробити його, потрібно гарно і наполегливо працювати, докласти усіх зусиль, віддавати цьому усю себе і тоді все вийде.

І так само вона знала, що всі паровані — попаяні. Це траплялося одразу, але сильно розвивалося з часом. З кожною зустріччю. З кожним дотиком, при чому ще більшою мірою. З кожним поцілунком, коли вже навіть один поцілунок не лишає тобі шляху назад. А тим паче — щось більше. Луна просочувалася і цементувала цей звʼязок з кожним контактом… 

Дара настільки задумалася, що коли побачила за вікном постать у неї ледь серце не стало. А Ран лиш усміхнувся і показав на ручку вікна, ніби це було абсолютно нормально пробиратися на територію Альфи, до його будинку, стояти зараз на балконі другого поверху і проситися у кімнату до його доньки.

— Ти що здурів?! — шикнула Дара на нього, різно затягуючи за сорочку у кімнату.

— І тобі доброго ранку, — хлопець безтурботно усміхнувся.

— Як ти тут опинився? Тебе ніхто не бачив? Луна, звісно не бачив, інакше б ти тут так спокійно не стояв… 

— Бачити, що ти за мене хвилюєшся, надзвичайно приємно, — ще ширше усміхнувся Ран.

— Ти що знущаєшся з мене? — Дара вже зашипіла. — Ти заліз у будинок Альфи чужої зграї!

Не те щоб вона знала, з якої зграї він і які у них стосунки… хоча у них з усіма непогані стосунки загалом. Але дівчина точно знала, що він не з її зграї. Не дарма ж вона донька Альфи.

— Не катастрофізуй, все буде добре, — спокійно сказав Ран, — бачиш, я дійшов сюди. Так само дійду і назад.

Як саме це сталося Дара чесно не уявляла, тому що територія, і, звісно, будинок її батька гарно охоронялися. Та і крім охорони тут вешталося купа перевертнів, яким щось було треба у справах зграї. Навіть їй не так-то просто вдавалося прослизнути сюди або звідси, і то не в будь-який час доби. А незнайомцю то тим паче!

— Даро! — раптово почувся стукіт у двері.

— Тато, — в розпачі прошепотіла Дара і знову зашикала на Рана, — забирайся звідси негайно!

— Я хочу поговорити, — тихо відповів він.

— Доню, я ж знаю, що ти вже прокинулася, — гукнув тато.

— Так, тату, — голосно відповіла Дара, — хвилинку, я одягаюся. — і знову швидко зашепотіла Рану, — Ти що зовсім здурів, тобі треба йти прямо зараз!

— Я піду, якщо ти мені пообіцяєш, що потім ми поговоримо.

— Ран! — в розпачі прошепотіла вона, не знаючи, як ще достукатися до цього дурня.

— Ти ввечері вийдеш у ліс до озера і ми спокійно про усе поговоримо, — настирливо повторив хлопець.

— Гаразд, гаразд, я постараюся, — Дара вже сама підштовхувала до вікна, але перш визирнула і переконалася, що зараз нікого поблизу немає.

— Даро, у тебе все добре? — знову гукнув батько.

— Так, зараз, я вже йду!

— Ні, Даро, — Ран взяв її обома руками за плечі, змусив зупинитися і подивитися на нього, — ти не будеш старатися. Ти вийдеш до мене ввечері.

— Ти ж розумієш, тут серйозна охорона… 

Дара почала невпевнено щось придумувати, але Ран перебив:

— Даро, не треба мені цієї маячні. Я знаю, що ти розумна і спритна дівчинка. Ти можеш і зробиш це.

— Чорт, гаразд! — здалася Дара, — я прийду. Будь ласка, тільки йди вже!