Глава 1

Сонце повільно ковзало до горизонту, заливаючи їхню велику територію теплим золотим світлом. Дара сиділа на підлозі своєї кімнати, розкидавши навколо книжки, нотатки й планшет. Її блокнот був заповнений ідеями для нового проєкту, і вона саме зосереджено працювала над деталями.

Раптом у двері постукали й батько зайшов до кімнати. Високий, упевнений у собі, з доброзичливим виразом обличчя, він, як завжди, випромінював спокійну силу.

— Ти ж готуєшся? — запитав він, спираючись на дверну раму. Його погляд ковзнув по її записах. — У тебе тут ціла стратегія розробляється.

Дара посміхнулася, ховаючи блокнот у сторону.

— Звісно, готуюсь. Як же інакше? — відповіла вона, її голос звучав трохи саркастично.

Батько підійшов ближче і поглянув на її роботу.

— Класно ти все це плануєш. Але не забудь, що ти маєш прийти на вечір. Це важливо.

Вона кивнула, намагаючись не виказати роздратування.

— Не забуду, — коротко відповіла Дара, не підводячи голови.

— Це традиція, — продовжив він. — Традиція пошуку пари. Для багатьох це важливий момент.

— Для багатьох, — тихо повторила вона, але в голосі її не було сарказму, лише стримана відчуженість.

Батько не наполягав. Він знав, що вона піде. Дару ніхто ніколи не змушував до цього, але вона завжди робила те, що потрібно, бо відчувала відповідальність.

— Добре. Тоді побачимося там. І не забувай: ти донька Альфи. Навіть коли ти просто присутня, це вже багато значить.

Він підбадьорливо поплескав її по плечу й вийшов. Дара залишилася сидіти на місці, намагаючись повернути думки до своїх планів. Але тепер її блокнот, який щойно був переповнений ідеями, здавався важчим, ніж зазвичай. Вона не любила ці заходи. І не тому, що не розуміла їхньої важливості для зграї. Просто її мрією було не шукати істинну пару. У світі, де всі прагнули знайти свою другу половину, вона залишалася єдиною, хто сподівався ніколи її не зустріти.

***

Велика зала була заповнена гулом голосів і м’яким світлом люстр, які такі й сліпили в очі. Дара ступила на паркет, тримаючись ближче до краю, де людей було менше. Їй хотілося злитися з натовпом, але це виявилося майже неможливим. Її присутність привертала увагу, як і завжди.

До неї підійшов перший сміливець. Молодий хлопець із посмішкою, яку Дара вважала надто самовпевненою. Він привітався і відразу простягнув руку, намагаючись взяти її долоню.

— Даро, привіт! Потанцюємо? — його тон був таким, ніби він уже передбачав її згоду.

Дара ввічливо усміхнулася і відступила на півкроку.

— Ой, вибач, я тільки-но прийшла і хотіла взяти щось попити. Потім, гаразд? — вона вже розверталася до столу з напоями, залишивши хлопця в розгубленості.

Це був лише початок. За наступні десять хвилин до неї підходили ще кілька разів. Один із хлопців навіть примудрився торкнутися її плеча, перевіряючи, чи не зреагує зв’язок. Дара різко відсмикнулася, а замість відстороненості у її погляді зʼявилося справжнє роздратування:

— Серйозно? Твій план ходити тут і без дозволу лапати усіх підряд?

— Я ж… еее… просто хотів перевірити

— Звісно, ти просто без попередження і дозволу протягнув свої лапища і вирішив, що можеш мене торкатися. Ти вважаєш мене стіною чи предметом меблів?

Вона зробила паузу, справді очікуючи відповіді, хоча та і була очевидною. Але щоб це не було навіть близько схоже на істерику чи ненормальну реакцію, кожне її слово було виваженим. І хоч емоції і спалахнули і були чутні у голосі, цей хлопчисько, його дружки і усі навколо дійсно мали дати відповідь на це питання і відчути, наскільки вони не праві. А не вона.

— Емммм… ні, звісно ж ні, що ти… — коли пауза затягнулася, хлопчисько все ж пробелькотів

— Що ж, якщо ми зʼясували, що я не схожа на предмет меблів… тоді повторюю, чому ти вирішив, що можна просто взяти й почати лапати мене?

Відповіді у нього очікувано не було, але Дара довго й не чекала. 

— Не попадайся мені на очі й не дай Луна тобі ще когось без дозволу лапати

Вона розвернулась і впевнено пішла до столиків з напоями, а всі, хто був поруч, швидко розступилися перед нею. Звісно, гнівити далі доньку Альфи ніхто не хотів, як і почути від неї прямий наказ триматися подалі. А столик з напоями це певно буде її улюбленим місцем цього вечора… головне не напитися такими темпами.

Варіанти, як ще вивертатися від перевірок, у неї у голові починали закінчуватися. Врешті, всі сюди прийшли заради перевірок і протриматися весь вечір без них буде дійсно складним завданням. І якщо нахаб без манер Дара була готова ставити на місце, то як відмовляти іншим ввічливим хлопцям, які не зробили нічого поганого, треба було ще думати. Все ж вона не хотіла, щоб всім було очевидним, що донька Альфи принципово ні з ким не проходить перевірок. Такого допускати було не можна.

Все, що вона поки знала — важливо постійно бути у русі, щоб ті, від кого вона раз ввічливо відмовилася напоями, не зустріли її ще кілька разів. І бажано ще придумати кілька тактик.

— А у тебе непогано виходить, — почулося збоку

Дара обернулася і побачила хлопця. Темне волосся, гострі риси обличчя і спокійний погляд. Він не усміхався, але виглядав розваженим.

— Що? — запитала вона трохи розгублено.

— Ухилятися від усіх

Чорт, таки в неї не дуже виходить робити це непомітним. Принаймні від цього незнайомця, ким би він не був. Лишалося сподіватися, що це не всім так видно.

— Це настільки помітно? — уточнила вона

— Це я спостережливий, — він усміхнувся, — а за тобою навіть захопливо спостерігати

— Що ж… я буду вдячна, якщо ти більше ні з ким не будеш ділитися своїми спостереженнями

— Не маю такої звички

— Справді? — вона глянула на нього з іронією

Та хлопець лиш легко знизав плечима:

— Так, але я подумав, що ми можемо допомогти одне одному. Біля мене тебе будуть менше чіпати, можеш бути впевнена. І мені з тобою дадуть більше спокою.