Розділ 64

Лише випаливши останні слова, я по-справжньому усвідомив, що щойно сказав.

У грудях усе завмерло.

Маргарет дивилася на мене широко розплющеними очима, ніби сама не вірила в почуте. Вона навіть не кліпала. Я теж не міг відвести від неї погляду. Здавалося, варто лише на мить заплющити очі — і цей дивний, крихкий момент розтає, мов ранковий туман.

Навколо тихо шуміла річка, десь високо над нами перегукувалися птахи, але я майже нічого не чув. Усе зникло. Залишилося лише її обличчя, її блакитні очі й власне серце, яке калатало так сильно, що віддавало у скронях.

Я боявся.

Боявся, що зараз вона засміється. Скаже, що я збожеволів. Назве мене дурнем... або просто піде.

Та Маргарет не рухалася.

Вона лише дивилася на мене. Її груди повільно здіймалися від важкого дихання, а на щоках розливався ніжний рум'янець.

Я сам не зрозумів, коли зробив крок уперед.

Вона не відступила.

Лише трохи задерла голову, щоб і далі дивитися мені у вічі. Між нами майже не залишилося відстані. Я відчував її тепло, ловив ледь помітний запах м'яти й польових трав, який давно навчився впізнавати серед сотень інших ароматів.

Господи...

Ще кілька днів тому я ладен був присягнутися, що ця дівчина — найбільше покарання, яке могло звалитися на мою голову. А зараз найбільше боявся лише одного — щоб вона не зробила крок назад.

Її губи ледь помітно розтулилися.

Мій погляд сам собою опустився до них.

Мабуть, Маргарет це помітила, бо я побачив, як вона нервово ковтнула, а її подих став ще частішим. Її довгі вії тремтіли так ледь-ледь, ніби вона намагалася опанувати себе.

Я відчув, як пересохло в роті.

«Що ти робиш, Каспіане?..»

Ця думка промайнула лише на мить і так само швидко зникла.

Я вже не міг зупинитися.

Повільно нахилився до неї, залишаючи їй можливість відступити. У будь-яку мить вона могла відвернутися, відштовхнути мене, втекти... і я не мав би права її зупиняти.

Але Маргарет не тікала.

Вона дивилася мені просто у вічі ще кілька довгих секунд, а потім її погляд повільно опустився до моїх губ.

Моє серце пропустило удар.

Вона знову подивилася мені в очі... і несміливо заплющила їх.

Я нервово ковтнув.