Розділ 60

Біля будинку почулося гупотіння копит. Я машинально повернула голову до вікна й підійшла ближче. Каспіан саме зіскочив із коня, поплескав його по шиї й повів убік від хати. Не на кілька кроків, а мало не до самого краю подвір'я. Зупинився, озирнувся на будинок, потім знову перевів погляд на жеребця й відвів його ще далі. Навіть звідси було видно, як він кілька разів уважно перевірив, чи кінь достатньо далеко від дверей.

Я тихенько пирхнула.

— Ні... у цього хлопця точно не всі вдома.

Сама не помітила, як усміхнулася. Дивний він. Хто взагалі так боїться, що кінь стоятиме біля хати? Я ще раз глянула у вікно. Каспіан ніби знову щось перевірив, поправив поводи й лише тоді рушив до дверей.

І тільки зараз я усвідомила, що ще задовго до того, як він з'явився на подвір'ї, моє серце вже калатало в грудях у такт кінським копитам.

— А от і ще один жених, — тихенько хихикнула Герда.

Я так різко відвернулася від вікна, що мало не перечепилася об табурет.

— Не мели дурниць.

Голос прозвучав набагато різкіше, ніж я хотіла.

— Точно не він.

— Авжеж, авжеж... Як скажеш, дитино.

Герда так старанно підтиснула губи, стримуючи усмішку, що від цього стало ще гірше. Я сердито взяла зі столу пучок м'яти, хоча навіть не пам'ятала, навіщо він мені був потрібен. Пальці самі почали перебирати листочки, а думки вперто поверталися до дверей. Може, стара й справді щось помітила? Бо чому тоді варто було лише почути кінські копита, як серце одразу почало поводитися, наче навіжене?

У двері неголосно постукали.

— У хаті хтось є? Можна зайти?

Почувши голос Каспіана, я миттєво випросталася. Пучок м'яти мало не вислизнув із рук.

— Заходь! Усі одягнені! — гучно зареготала Герда.

Я лише прикрила очі й важко видихнула.

— Гердо...

Двері повільно відчинилися, і Каспіан переступив поріг.