Розділ 59

— Каспіане, ти ж не серйозно.

Мати швидко наздоганяла мене, не звертаючи уваги на прислугу, яка чемно розступалася перед нами. Її каблуки сердито цокали по кам'яній доріжці, а я навіть не сповільнив кроку. Попереду вже виднілася стайня. Томас саме закінчував сідлати мого жеребця.

— Цілком серйозно, — коротко відповів я, не озираючись.

— Каспіане, це ж звичайне село. Тут у тебе немає жодного шансу знайти достойну пару.

Я різко зупинився.

Мати зробила ще крок і теж завмерла. Кілька секунд ми мовчки дивилися одне одному в очі.

— А що, на вашу думку, означає «достойна пара»?

Вона відповіла майже одразу, ніби давно мала готовий список.

— Хороша родина. Освіта. Виховання. Придане. Зв'язки. Ім'я.

Я ледь усміхнувся.

— То ви дружину для мене обираєте... чи для себе?

Її губи невдоволено стиснулися.

— Не перекручуй мої слова. Ми з батьком хочемо для тебе найкращого.

Її голос став м'якшим. Майже лагідним. Але я надто добре знав цей тон. Саме так вона говорила щоразу, коли намагалася змусити мене погодитися з уже прийнятим за мене рішенням.

— Тоді, можливо, дозволите мені самому вирішити, що для мене найкраще?

Між її бровами з'явилася глибока зморшка.

— І що ж ти збираєшся обрати? Якусь селючку?

Я відчув, як усередині все миттєво стиснулося.

— Маргарет не селючка.

Слова самі зірвалися з язика.

Мати уважно подивилася на мене. Її очі звузилися.

— Маргарет? — її брови здивовано піднялися. — То ось як звуть ту дівчину.

На її губах повільно з'явилася ледь помітна посмішка.

Я замовк, запізно зрозумівши, що щойно зробив ще гірше. Я подумки вилаявся. Сам загнав себе в пастку.

Я заплющив очі й повільно видихнув.

— Мамо... повертайтеся до батька. Так буде краще для всіх, — тихо закінчив я.