Розділ 42

Герда щось варила у великому казані. Густа темна юшка повільно булькотіла, а пара клубами підіймалася до стелі. Богом клянуся, зараз вона й справді була схожа на відьму. Лише чорного кота поруч бракувало.

У неї точно є те родиме пляма на тому самому місці... — майнула в голові думка.

Я здригнувся й сердито потер чоло долонею.

— Та що за дурниці...

За цей час я вже встиг дорубати дрова, акуратно скласти їх під навісом, наносити води для лазні й наповнити діжки біля хижини. Роботи більше не залишилося, тож я просто сидів на лаві, спостерігаючи, як стара помішує свій дивний відвар довгою дерев'яною ложкою.

Схоже, я надто довго мовчки витріщався, бо Герда раптом підняла на мене свої каламутні очі.

— Чого витріщився?

Я мало не підскочив від несподіванки й одразу опустив погляд.

— Нічого... Просто дивився.

Стара фиркнула й знову заходилася помішувати казан.

— Якщо є що спитати — питай. Не тягни кота...

Вона зробила коротку паузу, ніби добирала потрібне слово.

— ...за хвіст.

Я кілька секунд мовчав, нервово барабанячи пальцями по коліну. Запитання крутилося в голові вже пів дня, але щоразу, коли я збирався його поставити, воно раптом починало звучати вкрай безглуздо.

— Нещодавно я почув... що родимі плями є далеко не у всіх людей.

Я кашлянув у кулак, намагаючись говорити так, ніби це звичайна цікавість.

— У мене немає... і в моїх друзів, наскільки пам'ятаю, теж. От мені й стало цікаво... а у Маргарет є?

Герда перестала помішувати ложкою, повільно повернула голову й подивилася на мене.

— А мені звідкіля знати?

— Але ж ви знаєте її змалечку... От я й подумав...

— То й що, що знаю змалечку? Я на її сраку не задивлялася.

Я завмер.

Герда уважно придивилася до мене, а тоді кутики її губ повільно поповзли вгору.

Я ж перестав розуміти, куди подіти свої очі.

— А тобі, мілорде, як так цікаво... то, може, сам подивишся?

Стара голосно розсміялася.

Я відчув, як обличчя миттєво запалало. Вуха стали гарячими так, ніби мене посадили просто біля того клятого казана. Я поспіхом відвернувся, удаючи, що мене раптом страшенно зацікавили дрова біля стіни.

Господи...

І чому саме це запитання здалося мені гарною ідеєю?