Розділ 41 .

— Мілорде, з вами все гаразд?

Я здригнувся й підвів голову. Біля столу стояв Едвард і дивився на мене з неприхованим здивуванням. Лише тепер я помітив, що вже кілька хвилин нерухомо сиджу над тарілкою, а сніданок давно охолов. Я машинально опустив погляд на їжу, відклав виделку й потер перенісся.

— Усе гаразд, — коротко відповів я.

Едвард чемно вклонився й уже збирався вийти з їдальні, але думка, яка від самого ранку не давала мені спокою, раптом знову виринула в голові.

— Едварде.

— Слухаю, мілорде.

Він одразу зупинився, повернувся до мене й підійшов ближче.

— А правда, що відьом не кусають змії?

Лакей кліпнув очима й на мить завмер, ніби намагався зрозуміти, чи не почулося йому моє запитання.

— Я... не впевнений, мілорде. Але, здається, це один зі способів виявити відьму.

Я відсунув крісло поруч із собою.

— Один зі способів? Сідай і розкажи мені про них докладніше.

Едвард перевів погляд на стілець, потім знову на мене. Було видно, що сама думка сісти поруч із господарем здається йому мало не злочином.

— Мілорде, я...

— Сідай. Так нам буде зручніше говорити.

Я легенько поплескав долонею по сидінню. Після не довгих вагань Едвард усе ж обережно присів на самісінький краєчок стільця, тримаючи спину так рівно, ніби проковтнув держак від лопати.

— То які ще є способи? — із щирою цікавістю запитав я.

— Кажуть, коні не люблять відьом. Біля них вони поводяться неспокійно, можуть стати дибки або злякатися без причини.

Я задумливо кивнув.

Перед очима одразу постав мій кінь, який тоді так раптово поніс у лісі.

— А ще що?

— Кажуть... що відьми не вміють плавати.

— І?

Едвард помітно знітився.

— І що в них є родима пляма на...

Він багатозначно повів очима кудись униз.

— Де?

Я щиро не розумів, що він має на увазі.

Едвард почервонів ще більше й знову ледь помітно кивнув кудись собі за спину.

— На...

— Едварде, я не вмію читати думки. Кажи прямо.

Він прикрив долонею рот, нахилився ближче й майже пошепки промовив:

— На сідниці.

Я різко випростався на стільці.

— А-а-а...

Тільки й зміг із себе видавити.

Відчув, як вуха миттєво запалали. Перед очима зовсім недоречно виник образ Маргарет, і я поспіхом прогнав його геть, кашлянувши в кулак.

Едвард теж схопився на ноги. Його обличчя почервоніло не менше за моє.

— Якщо це все, мілорде... я піду.

Я мовчки кивнув. Лакей мало не навшпиньки вислизнув із їдальні й зачинив за собою двері.

Дорогий читачу! ❤️

Якщо тобі сподобалася книга, додай її до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення. А ще підпишися на авторку, щоб першими дізнаватися про новинки. ❤️

Дякую, що читаєш мої історії!❤️