Розділ 12

На ній була лише легка нічна сорочка, а розпущене кучеряве волосся спадало на плечі безладними темними хвилями. Збагнувши це, я відчув, як миттю запалали вуха, і так різко відвернув голову, що мало не скрутив собі шию.

— Ой!

Айкнувши, Маргарет грюкнула дверима так голосно, що здригнулися шибки.

Я втупився у вогонь у каміні з таким завзяттям, ніби від цього залежало моє життя.

Господи.

Чому саме сьогодні? Чому саме тут? І чому ця дівчина постійно з'являється в найнезручніші моменти?

За хвилину двері знову відчинилися.

— Ти що робиш у моєму будинку?!

Голос у неї був такий, наче вона готова була мене придушити на місці.

Я все ще дивився кудись убік.

— Не знав, що ти тут живеш.

— Не знав він!

Я краєм ока помітив, як вона сплеснула руками.

— Та яких богів я прогнівила, що вони прокляли мене тобою?

— Скоріше це ти мене прокляла, — пробурмотів я. — Бо яким ще чином пояснити те, що я вивихнув ногу саме біля твого будинку?

— Так тобі і треба!

У її голосі пролунало стільки задоволення, що я мимоволі повернув голову.

Маргарет стояла, схрестивши руки на грудях, і дивилася на мене так, ніби щойно отримала надзвичайно приємну новину.

— Нічого вештатися де не слід.

— Я оглядав землі.

— Колись оглядав. А потім упав у болото.

— Дуже дотепно.

— Дякую.

Я насупився.

Вона усміхнулася ще ширше.

Дивовижно, наскільки ця дівчина могла дратувати одним лише виразом обличчя.

— Це все одно землі мого дідуся, — зауважив я. — Отже, певною мірою я маю право тут бути.

Усмішка одразу зникла з її обличчя. Маргарет звузила очі.

Я майже фізично відчув, як між нами знову спалахнула блискавка.

Ще мить, і вона точно сказала б щось таке, від чого я остаточно втратив би терпіння.

На щастя, саме тоді скрипнули вхідні двері.

До хижини повернулися Герда й Томас, причому Томас уже ніс два відра води й мав такий змучений вигляд, ніби його примусили самотужки переорати половину графства.

— О, бачу, ви вже знайшли одне одного, — весело зауважила Герда.