Частина 1. Чужа серед своїх.

Уся побита. За синцями та побоями не видно обличчя і колір очей не розібрати, настільки вони заплили. Розбита губа, переламаний ніс, руки й ноги були зламані, але вона була такою щасливою. Кілька годин тому прийшла до тями, я на неї дивилася і жахалася. Такою щасливою я її ніколи ще не бачила. Моя сестра вчора вийшла заміж.

-Дивись як він мене любить. Навіть Надін її чоловік так не бив, а там вже любов так любов. І не як в нас зговорено, а по взаємному, - було видно, що говорити їй важко,- а мене дивись як любить, що навіть ноги та руки поламав.

Я і дивилася на неї та не розуміла, як так можна. Але то була традиція. Жорстока, нікому не потрібна, як я вважаю.

Колись давно наш континент відособився від іншого континенту чи материка і був закритий аномалією, в наслідок якогось експерименту. Це офіційна версія, яку навіть у школі дітям розповідають. Що це за аномалія і звідки вона взялася насправді ніхто не знав. ЇЇ дотепер вивчали. Моя мама науковець-історик і спеціалізується на давніх традиціях. Вона не раз працювала зі спеціалістами по аномалії. Дома за вечерею ми часто обговорювали припущення вчених. Аномалія була схожа на дуже щільну дзеркальну стіну. Небо вона теж вкривала. Але десь дуже високо, ми її не бачили. І ніхто не знав, чи є життя по іншу сторону. По збереженим даним, колись світ був на багато більше і різні народи на ньому проживали. Та що з ними сталося - таємниця. За ці роки ми вже забули те, що було до цього. В нас склалася нова історія. Наш світ називався Карат. Колись давно, якщо вірити тим же історичним записам, в нас був дуже жорсткий патріархат. Жінки жили у заборонах. Спеціально для них була складена низка правил, щодо поведінки та заборон. Жінки було повністю підвладні чоловікам, ані шагу ступити без дозволу не дозволялось, не можна було говорити без дозволу чоловіка, їсти за столом з чоловіком. Жінка не мала права голосу. Спочатку за неї вирішував батько, потім її продавали чоловікові, який міг її викинути з дому в випадку, якщо вона не відповідала його вимогам. Принаймні так було описано в документах істориків. Але все це трималося в таємниці від більшості населення. Адже зараз на Караті матріархат. Жінки правлять світом. Жінки при владі, жінки - науковці, жінки займають керуючі посади і так було стільки скільки пам'ятає нова історія. Зараз чоловіків ніхто не принижував. Вони могли працювати, могли навіть голосувати, у них були свої спілки та громади. Але до них були свої правила. Чоловік не має права обіймати посаду начальника, не має права балотуватися, та працювати в охоронних органах. Не має права на дітей у випадку розлучання. За образу жінки була жорстока відповідальність. Один єдиний раз міг взяти ініціативу у свої руки -- на весіллі. Вважалося, що чим сильніше б’є, тим сильніше любить.

Всі мої сестри, а нас було аж троє, виходили заміж. Тепер залишилась одна я. Та я не поспішала, я навіть не хотіла знайомитися з чоловіками. Річ в, тому що я досі була недефлорована. Це вважалося дурним тоном. Процедура проходила або в медцентрах, або у спеціальних установах, де можна було вибрати партнера і, навіть, залишати його при собі до заміжжя. Партнера можна було змінити, якщо таке бажання з'являлось. А от чоловіка жінка вибирала вже по статках і по статусу його батьків. Можна було оформити і шлюб з партнером, але не в нашому випадку, якщо розумієте. Бо якщо твоя родина заможня, то і чоловік повинен бути із заможної родини. От уявіть, у моєї мами 3 доньки, до того ж, що по закону рекомендується одна дитина. Благословення для родини, якщо ця дитина народиться дівчинкою. А якщо ні? Тоді оплачуючи дуже солідний податок і внесок до служби народжуваності, вони йдуть до спеціального центру за дівчинкою. Але ж це можуть собі дозволити лише заможні родини. Дуже заможні. По закону перша дитина повинна бути зачата природним шляхом. От і виходить, що якщо у родині низькі або середні достатки, то другу дитину вони не можуть собі дозволити. А моя мама відзначилась трійнею і стала почесною жінкою Карата. Це дуже рідке явище, і що цікаво, сестрички мої як дві краплі води, а я взагалі інша.

Я була маленька на зріст, худорлява, мої маленькі груди й не видно під одягом, якщо не придивлятися. Волосся мала русяво-попелястого кольору. Я була невпевненою в собі. Не було в мене нахабності та жіночою впевненості, яка рухає світ. Така собі сіренька мишка. Мої ж сестри, які мали форми, зріст і статуру, були повна протилежність мені. Впевненні, гарні та рішучі. Мамина гордість. Я ж була татова радість. Мама часто мене журила: щоб я подорослішала і сходила до медцентру, і обрала нарешті собі справу до смаку та перестала займатися маячнею. Це вона про наші з татом експерименти на кухні. І вийшла нарешті заміж. А я зараз дивилась на свою сестру і не розуміла, як вона витримала ці побої, як вона зможе жити з цим чоловіком, який так з нею вчинив. Хоча і розумію, що це традиції й так потрібно, але не можу це прийняти. Я не хотіла навіть думати про одруження. Мені було настільки лячно, настільки страшно, що я просто не могла вирішити як мені бути далі. Мені не подобались чоловіки м'які, якими можна керувати. Я шукала міцного, сильного чоловіка, який би розв'язував мої проблеми і міг мені дозволити бути домашньою дівчинкою. Я була не схильна до бізнесу, не була схильна до політики та економіки чи військової справи. Мама дуже хвилювалася, що я така не пристосована. Є ще одна обставина, чому мама так переживала. Бо в цілому, в неї було ще дві доньки і вона могла б залишити мене у спокою. Але… Але був дуже древній закон, до якого вже кілька століть не прибігали. Закон, по якому бракована жінка, така яка не виконала свій обов'язок перед людством, віддавалася на посилення аномалії. Це жахливий закон. Навіщо і ким він був прийнятий? Це сама жорстока страта невинної людини. Тіло плавиться і розчиняється в аномалії. Записи свідків свідчать, що дівчата кричали несамовито і очі, які розчинялися останні, були повні болю. Мама не раз мені про це говорить і змушує зробити вибір. Я теж розумію, що вже час. Мені вже скоро вісімнадцять, я переступлю рубіж і на мене почнуть поглядати як на неповноцінну і нікчемну. І шансів отримати чоловіка до двадцяти одного року не залишиться. Хіба що залишити собі партнера, але це буде вважатися самим великим плювком для родини. А так на мене чекає аномалія. Від такої перспективи здригнулася.