Оповідання

- Доброго ранку Валік, з Днем народження тебе!- нахабний голос у трубці був бадьорий, не зважаючи на те, що на годиннику була шоста ранку.

- Привіт Дімич, якого біса? – невдоволено прогарчав, глянувши на екран.

- Так привітати тебе і сказати на двадцятому кілометрі траси Київ-Одеса тебе чекає подарунок!

- Хто на цей раз? – невдоволено простогнав, уже розуміючи, що і цей День народження зіпсований.

- Чарівна жінка без голови. Детальніше, це вже ти нам розкажеш!

- Взагалі-то сьогодні неділя і цей мій законний вихідний!

- У експертів-криміналістів не буває вихідних,- весело зауважив товариш.- Тому піднімайся з ліжка і тягнись сюди!

- Буду через годину, нічого не чіпати, поруч не ходити і навіть не дихати над тілом!

- Так, сер! Усе буде виконано! Жду!

Ну от. Знову День святого Валентина. Ненавиджу це свято! Мало того, що я народився у цей день і мій День народження вважають за необхідне святкувати усі закохані світу, та ще й, як у насмішку, батьки назвали мене Валентином. Якщо Ви думаєте, що це добрий святий, чи якийсь там амур з крильцями, який приносить кохання у ваші родини, то помиляєтесь. Це якраз день вбивства того самого безпечного священника, що одружував закохані пари. Чому тут радіти? Я наприклад ніколи не радію цьому дню, оскільки саме сьогодні завжди у моєму житті трапляються неприємності. Мені двадцять вісім років і ні разу у цей день я не був щасливий. Коли був малий, то постійно хворів, температурив, навіть примудрився на один із Днів народжень зламати руку, просто послизнувшись на вулиці. Коли став старший, десь закралась думка, що, мабуть, відсвяткувати його, як нормальні люди - не вийде. У сімнадцять запросив друзів, дівчину з якою тоді зустрічався, але зранку прокинувся з вітрянкою. Все, дівчини у мене після цього не стало – не повірила! Сказала, що навмисне зеленкою себе обмалював. Те, що у випускному класі просто так пропускати навчання не можливо, а лише за довідкою лікаря, який підтвердив факт хвороби, її зовсім не переконало. Потім був інститут. На першому курсі нашу компанію замели мусора (тоді ще водились такі і прямому, і переносному сенсі) за те, що в ресторані, де планував таки відзначити з друзями День народження, один із них побився з іншим. До приїзду, тоді ще міліції, усе узгодилось, але їх це не переконало. Добу ми відсиділи у буцегарні. На другому курсі ми були у дівчачому гуртожитку, вже подалі від чужих очей, але одна із дівчат, з приступом апендициту, потрапила у лікарню прямо із-за святкового столу. Ми усі провели цей вечір у лікарні. Хвилювались страшно, але все обійшлося. На третьому курсі День народження припало на вихідні і ми з моєї дівчиною, вирішили махнути у Карпати. Купили квитки на потяг, але він поламався посеред гір і простояв там дванадцять годин. Святкувати День народження у плацкарті із купою чужих людей на підпитку. Таке собі задоволення. На четвертому курсі розбив машину. Батько подарував мені нову Ауді і я саме забирав її з салону. На той час був уже досвідченим водієм, але навіть такі не застраховані від несподіванок. На одній із розв'язок у мене в'їхав джип з білявкою. Від удару всі подушки безпеки вистрілили. Страхова, звичайно, компенсувала збитки згодом, але свято було зіпсоване. А на п'ятому курсі взагалі, як у кіно! Вирішив зробити коханій дівчині, з якою уже зустрічався три роки, сюрприз. Домовився з нею ввечері зустрітись у ресторані. Але сам ще в обід заскочив до неї додому, тримаючи букет у руках і коробочку з обручкою за спиною. Сюрприз зробила вона мені. Я застав її з коханцем, який до того був моїм кращим другом. Так я залишився без дівчини, друга та віри у кохання. З тих пір серйозних стосунків не заводив. Так на пару раз і все. Батько у мене все життя відпрацював слідчим в міліції, тому особливого вибору для мене не було. Отож, став поліцейським, правда специфічним. Я експерт-криміналіст. Тому відколи прийшов у цю професію, то Дні народження стали ще жахливіші. Минулого року пограбування відомого бізнесмена із жорстоким катуванням. Позаминулого викрадення людини. Ну і цього року - труп. Забув. Розчленований труп! Дякую святий Валентин – з Днем народження мене!

Вийшов у двір і поглянув на свою заляпану по самі вікна болотом машину. Зима цього року нікудишня – болото з дощами у лютому. Знаючи про свої «вдалі Дні народження», ще вчора з'їздив до батьків у село. Вони на старість вирішили перебратись подалі від метушливого міста, залишивши мені квартиру у столиці. Повернувся пізно, тому на мийку їхати не став. Думав, що сьогодні заїду. На задньому склі моєї білої Ауді красувався напис: «Лох, помий машину!». Дописав: «Сам лох» та сів за кермо. Машина погуділа й не завелась, висвітились проблеми з електронікою. Ну хто б сумнівався? Викликав таксі і поїхав на місце злочину. Водій відмовився везли мене по лісовій дорозі, боючись там застрягнути своїм Ланосом. Довелось кілометра два йти пішки по болоті.

Не буду розповідати, по характер своєї роботи, щоб не травмувати нестабільну людську психіку. Повірте, там видовище не для слабкодухих.

- Знову наш маніяк? – запитам мене Дімич, коли я знімав рукавиці та складав свої робочі приладдя у чемодан. Він був слідчим у нашому відділку та моїм другом. Взагалі звали його Степан Дмитрович, але всі називали його Дімич.

- Так, схоже на його почерк, - поглянув на поліціянтів, що з огидою грузили мертве тіло на бортового Зіла. – Везіть Жоріку на судмедекспертизу, він вже подивиться чи точно наш, - натякаючи на ймовірне зґвалтування.

Раптом з лісу вибіг один із поліцейських та помахав нам рукою. У чагарах, в метрах десяти, я побачив технічний паспорт на авто. Оце удача! Обережно поклав їх у спеціальний прозорий пакет, попередньо записавши дані.