48. Туман я-а-а-а-аром!..

48. Туман я-а-а-а-аром!..

Щасливий, неймовірно переповнений враженнями, емоціями, солодким присмаком своєї Марусі на губах, повернувся до себе на капсульне дерево капітан Стеценко. Мусили вони з коханою сьогодні раненько прокидатися, хоча й заснули вже під ранок. Адже і його, і її чекала робота.

Маруся мала насичений день, оскільки сьогодні починалися перші забіги трапікалів, і вона, як представниця наглядової ради, повинна була стежити за порядком та дотриманням правил. Це раніше перегони трапікалів були забігами без правил, зараз же все контролювалося й доскіпливо перевірялося, бо часто гарячим головам, що брали участь у змаганнях, зривало дах. Азарт керував їхніми діями - і тоді на Крокусі відбувалися руйнування та травмування.

Домовившись зустрітися увечері в тому ж номері Готелю Закоханих, Стеценко та Маруся розійшлися у своїх справах. 

І коли капітан, завзято позіхаючи та сьорбаючи тонізуючий напій, який обіцяв на яскравій етикетці на пляшечці прилив бадьорості на цілий день, натягував на себе свою незмінну гавайку, до нього в капсулу вповз лікар Борис. Під гавайку капітан вирішив одягнути термокомстюм тілесного кольору, який був "в облипку" та якраз рукава його тягнулися аж до зап'ястків. Ну, що ж поробиш, скаже, що така мода. Демонструвати всім свій сяючий торс капітан соромився. Тільки Маруся хай оцінює його сяйво!

- Пане капітане, біда! - прошепотів Борис, озираючись.

- Що сталося? - спитав капітан насторожено, зіжмакуючи в руці м'яку силіконову пляшечку і справді відчуваючи, що голова, нарешті, пояснюється, а очі розплющуються. Потім, напевно, треба буде добре відіспатися, але поки що він був готовий працювати весь день. Адже сьогодні, якщо нічого не завадить, планувався політ на астероїд Альпею. 

- Я ще вчора увечері кілька разів приходив, але вас не було! - зашепотів Борис, підповзаючи ближче і сідаючи на краєчок м'якого прямокутного підвищення, що слугувало в капсулі за ліжко. - Наші конкуренти теж тут!

- Які конкуренти? - здивувався Стеценко.

От, скажу я вам, що капітана трохи вибила з колії зустріч Марусею. Та що там трохи! Добряче вибила. Зовсім забув, що вони не туристи, а, можна сказати, шпигуни й таємні агенти Бюро! І навколо чигають підступи й конкуренти…

- Німці! Вчора Мартін, Влад, я та Кабачок, тобто… е-е-е… старпом Роман вигулювали Петруся. Трохи він став краще ходити, і слова наче вже докупи легше зв'язує. То ми вибралися в… е-е-е… кав'ярню на сусідній вулиці. Відмітити прибуття на Крокус і все таке…

- Ближче до справи! - гаркнув Стеценко, бо коли почув про німців, то сонливість, якщо й десь залишалася в організмі - то вивітрилась одразу. 

- Мартін впізнав Отто Блюмена! - прошепотів Борис.

І капітан спохмурнів, наче грозова хмара.

- Нас вони одразу, очевидно, засікли, але робили вигляд, що не знають, - продовжував лікар. - Петрусь випив… е-е-е… кави і почав сильно гикати. І ми через цю причину швидко вийшли з кав'ярні. Мерщій поспішили вас попередити, але вас не було в капсулі!

- У мене були важливі справи! - відрізав капітан Стеценко й махнув рукою, відкидаючи зібгану пляшечку у відповідну сміттєдіру. Зашуміло, задув легкий протяг, втягуючи сміття в діру і куйовдячи волосся на голові у капітана.

Рукав термобілизни від такого руху трохи задерся і блідо-зелена сяючи шкіра вигулькнула перед лікарем Борисом. У капсулі було трохи темно, бо вдень світло економно вимикалося: і так все добре було видно, бо сяйво місцевих сонць чудово проникало крізь спеціальні, затягнуті прозорим силіконом вікна-діри.

Лікар сторопіло роззявив рота, капітан знічено осмикнув рукав.

- Кап… Кап… Капітане, ви… Ви в порядку? - вичавив із себе Борис.

- У повному порядку! - відрізав злий, як тисяча метеоритів, Стеценко. - Про все, що побачив зараз - попрошу мовчати, - зашипів до Бориса капітан. - Потім усе поясню. А от мене цікавить одна деталь. Навіть кілька деталей! - Стеценко пильно глипнув на лікаря. - В якій це ви були  кав'ярні поруч, якщо навколо лише бари та ресторани, це по-перше?! А по-друге, від якої це кави Петрусеві стало погано? Тут же кава на вагу золота! Невже хтось із мого екіпажу має такі великі кошти на рахунку, що купив чашечку кави ціною в цілий місячний оклад? То я такому багатію і зарплати платити не буду! Навіщо? Адже він каву на Крокусі зміг купити!

Борис відвів погляд, а потім проговорив, нещадно червоніючи:

- Ну, ми… цеє… В бар ходили. В “Гарячі звуки”. Тут, під землею на мінус третьому ярусі, - зізнався лікар. 

- І чим же ви, безсоромники, споювали Петруся? Бідного й нещасного марамуханця, котрий, може, якраз почав звикати до нового тіла, як ти зазначив, почав більш-менш щось нормально говорити, а ви..! Він хоч живий? - примружив очі Стеценко, передбачаючи все-таки певну катастрофічну ситуацію.

Борис опустив голову, похнюпився.

- Це все Влад, - наябедничав він. - Каже: “Давайте Петрусеві горілки наллємо, всього двадцять грамів. Із огірочком солоним на пару - те, що треба! Просто чисто символічно! Хай спробує, марамуханська морда, нового напою і нових вражень!”. Це не я, Василю Миколайовичу! Петрусеві, тобто марамуханцю всередині Петруся, одразу погано стало. Він… Е-е-е… Його трохи знудило… Тоді ми й швидко втекли з бару… Він живий, не сумнівайтеся, просто спить і досі. Я до нього щойно заходив. Незвичні прибульці до наших українських реалій, ой незвичні…