45. "Темний смак"

45. "Темний смак"

Ресторанчик, у який капітан Стеценко галантно пропустив свою даму, мав зовні дуже пристойний вигляд.

По-перше, стояв на платформі, яка не мала дірок, а це значило, що був досить дорогим. Чимало кав'ярень та ресторанчиків на Крокусі часто знаходилися на спеціальних платформах, які височіли на міцних основах-колонах, бо землі, щоб побудувати справжній статичний ресторан з великою площею, було на астероїді мало. А хазяїн цього ресторану, очевидно, був досить багатим, адже зміг купити, чи взяти в оренду таке велике приміщення. Але й капітан Стеценко був не бідною людиною, мав на своїх рахунках трохи грошей, які міг витратити сьогодні на свою Марусю по першому класу!

Другим плюсом було те, що будівля знаходилася поруч із їхніми капсульними деревами, не треба було йти далеко від готелю. Хоча Стеценко трохи журився, що не буде тієї романтики, коли він проводжатиме Марусю назад, до її капсульного дерева. Якби ресторан був далеченько, то вони могли б пройтися, порозмовляти, позгадувати те-се, і, можливо, він би нвважився зізнатися їй у коханні, а то й поцілувати! Мрії та фантазії охопили капітана, коли він ішов до капсульного дерева, в якому зупинилася Маруся…

І ще з одного приводу був капітан дуже щасливий! Він, нарешті, зумів знайти пристойний одяг, і на побачення поспішав не у своїй кошмарній гавайці в крабики, а в пристойній білій сорочці та чорних штанах! Адже, ну, просто випадково, завернув на сходах у капсульному дереві не ліворуч, де була гілка з капсулами членів їхньої команди, а навпаки - праворуч.

І це був магазинний відділ готелю! У маленьких капсулах сиділи різні продавці і пропонували мешканцям цього дивного готелю різні сувеніри та інші речі. Тут був невеличкий бутик, який продавав саме одяг! Були тут і чохли для гусенецеподібних дуґґаріан, і шеститрубні пов'язки для мешканців планети Рісс-ча з центральної частини туманності Андромеди, а також різні речі для гуманоїдів... 

Стеценко вкляк тоді на місці, коли побачив складені в невеличкий стосик чоловічі сорочки! Навіть подумав, що якісь космічні боги зглянулися, нарешті, над ним і привели в цю крамничку, щоб він купив собі пристойну сорочку і пішов на побачення в нормальному святковому одязі.

Правда, продавець, котрий був з бароллів, схожих на круглих і колючих морських їжаків, проговорив тоді йому, відраховуючи решту:

- Тимчасовий ефект! Гарантія - нуль! Претензій - нуль!

Саме так переклав його скрипучі репліки перекладач у голові Стеценка. Але він, щасливий, що отримав пристойний і порівняно недорогий одяг, не звернув увагу на ці слова. Схопив сорочку і поспішив до себе в капсулу.

І зараз він був поруч з Марусею неперевершено гарний! А після ненависних гавайок ще й надзвичайно щасливий!

Маруся ж була просто богинею! Саме так! Бо засліпила Стеценка своєю красою! Вона одягнула на обід звичайну блакитну сукню, трохи вищу колін, черевички на не дуже високих підборах і розпустила коси, заколовши над милими вушками дві сріблясті заколки, щоб волосся не лізло в очі. Мала вигляд романтичний і в той же час наївно простий. Такою Стеценко Марусю ще не бачив, бо завжди вони зустрічались у військовій формі. І вона йому дуже такою подобалася!

Звичайно ж, капітан, як галантний кавалер, сказав жінці комплімент, зауваживши, що їй неймовірно личить ця сукня, а сам пожирав поглядом стрункі ніжки. І Марічка зашарілася, подякувала і віджартувалася реплікою про те, що Василь не схожий на яскраву квітку, якою був у гавайці, а біла сорочка його робить схожим на якогось вельможу з середньовіччя. 

Отак перемовляючись і жартуючи, вони увійшли до ресторанчику.

Цей ресторан носив дивну назву: “Темний смак”. Принаймні, Стеценків перекладач підсунув чоловікові такий переклад.

За порогом був довгий коридор, що вів углиб приміщення. Їх зустрів високий пертівалець, увічливо привітався, вклонився і повів по коридору у напівтемне приміщення, освітлене лише кількома тьмяними свічками.

Кімната була невелика і без вікон. Стеценко здивувався, але згадав у назві слово “темний” і заспокоївся, адже, напевно, то так спеціально оформлено ресторанчик. У кожного ж ресторану свій стиль. Головне, щоб тут була смачна їжа, а то з усіма цими перипетіями: прильотом, поселенням, розбірками з пертівалькою щодо робота Айзека, - капітан добряче зголоднів!

Їм з Марічко, котра всілася навпроти капітана у зручне крісло, подали меню. Страви були з дивними назвами, але можна було, в принципі, здогадатися за допомогою перекладача, де тут м'ясні страви, де рибні, а де десерти та напої...

- Прошу вас віддати ваші смарти! - раптом попросив офіціант-пертівалець, одягнений у чорний костюм. На голові в нього знаходилися окуляри нічного бачення, Стеценко знав такі, бо колись користувався подібними.

- Навіщо? - спитав здивовано капітан.

- Такі правила! - незворушно промовив офіціант, височіючи над столиком чорним шлангом. 

- Василю, не сперечайся! - промовила Маруся. - При вході до ресторану про це написано, що смартзчитувачі треба віддати, а повернуть потім. Напевно, щоб вони не відволікали нас від їжі та бесіди за столом. Дуже гарна ініціатива! Адже смарт може подати сигнал в будь-яку хвилину. Давай просто цей обід проведемо без смартів, удвох!

Почувши такі слова, Стеценко одразу ж зняв смарт і кинув його на тацю до офіціанта.