28. Віґілатці

28. Віґілатці

Капітан зник за воротами, які відмежовували космопорт від основної вулиці, на якій стояв недалечко й галамаркет.

Вслід за капітаном точно через три хвилини від космічного корабля “Січ” відділилися дві дивні фігури. Зверху до пояса вони одягнені були в широкі куртки, які знайшли в своєму гардеробі, а от знизу аж до підошв грубих армійських черевиків - у довгі спідниці.

Це були Захар та Борис, котрі позичили ці предмети жіночого одягу в Оксани. Дівчина любила носити такі речі, і тому їм не довелося прилаштовувати замість спідниць скатертини, як пропонував спочатку Захар. Оксана переконала їх, що в спідницях буде набагато зручніше, адже скатертина може в найвідповідальніший момент відв’язатися й злетіли з пояса, а спідниця є спідниця: резинка добре триматиметься. У кишені курток чоловіки теж поскладали свою специфічну “зброю”.

Захар, натягуючи свою дурнувату спідницю, червонів і заїкався, а дівчина, допомагаючи йому, ледве стримувала сміх. Знайшла для них і по капелюшку. Борисові перепав пляжний, солом'яний. А Захарові - жіноча панама з кокетливими квіточками збоку. А потім і допомогла нафарбувати обом чоловікам губи, підпудрити вже трохи порослі легкою щетиною щоки й зав'язати на очі широкі марлеві пов'язки. Вони прикривали верхню частину обличчя і крізь них добре було видно. Ці пов'язки дуже віддалено були схожі на справжні окулуси*, які носили жителі планети Віґілата.  Імітували її всевидяче око. Те, що вони прикривали обличчя, було на руку учасникам хиткого, але нахабного плану капітана Стеценка. Саме тому, що представники цієї планети (незалежно від статі) традиційно майже всі носили одяг, ну, скажімо так, схожий на жіночий, то в крамницях галактики часто виставляли один-два манекени з одягом для віґілатців. І капітан зробив на них ставку в своєму плані.

Захар млів від ніжних дотиків дівчини, коли вона займалася його обличчям. Сидів би так вічно. А Оксана, як на зло, Борисові довго вимальовувала губи та щоки, а його мазнула раз-два і все. Навіть відвернулася, підтиснувши губи й відвівши погляд. Дивно. Може, він щось сказав не те? Адже промовив лише два слова: “Ви просто диво, Оксано!”. А вона наче як і образилася!

Псевдовіґілатці пройшли також за ворота космопорту і зникли в галамаркеті. Підходячи до магазину “Одяг-потяг”, Захар із Борисом побачили капітана, котрий стояв в іншому кінці коридору, відійшовши подалі від входу в потрібну їм арку. Табличка в його руках нервово посмикувалася, напевно, Стеценко ще не дуже вжився у свою роль привида-промоутера.

Щоб не дуже привертати увагу, майбутні манекени теж зробили вигляд, що розглядають вітрини різних магазинчиків, і почали повільно наближатися до потрібної їм крамниці.

Навколо снувало чимало людей і нелюдей. Галамаркети біля космопортів завжди були велелюдні. Переодягнені чоловіки з полегшенням відмітили, що ніхто не звертає на них увагу, адже всі вже звикли до дивних розумних створінь, розсипаних по різних планетах галактики. Та й одяг у деяких гуманоїдів був ще дивніший, аніж у Захара з Борисом.

Підійшовши неквапом до потрібного магазину, чоловіки розділилися. Захар почав розглядати вітрину ліворуч від входу, а Борис зупинився праворуч. І, простоявши трохи, розвернувся до вітрини спиною і завмер. Став манекеном.

Ну, напевно, у кожного є свої уявлення, якими повинні бути манекени. В деяких магазинах вони стоять рівно, як солдатики, і одяг на них висить мішком або обтягує те, що повинен обтягнути. Інші ж манекени можуть мати підняті руки або зігнуті ноги. Борис був манекеном, схожим на якогось охоронця. Він широко розставив ноги, аж розтягнулася не дуже широка спідниця, стиснув кулаки опущених рук і опустив голову так, що його обличчя майже не було видно з-під опущених крис Оксаниного солом'яного капелюшка.

Захар же просто став стовпом, не знаючи куди подіти руки. Він дуже хвилювався. А потім вирішив схрестити їх на грудях. Завмер також непорушно. А сам все думав, що затія з манекенами дурна-предурна, бо ж хто не впізнає в них із Борисом живих людей? Тільки сліпий.

Ось-ось повинна була з'явитись і Стефанія, яка мала зіграти багату й вередливу покупчиню.

- Мамо, мамо, сфотографуй мене біля цього манекена! - раптом почув Захар біля себе.

Говорив явно не мешканець Землі, бо в Захаровій голові спрацював чіп-перекладач.

Кок різко згадав, що манекен - це він. Зробив очі непорушними й осклілими, хоча, в принципі, під пов'язкою їх і не було видно. Завмер ще більше, але так і кортіло підняти погляд і зиркнути на власника писклявого й водночас скрипучого голосу, який пролунав просто над його головою…

_______________

*Окулуси (з латинського oculus “око”) - придумані авторкою спеціальні традиційні пов'язки жителів планети Віґілата. Вони поклоняються всевидящій богині Віґі, яка заповідала носити все широке й велике, аби людина була неначе більшою, ніж здається. Сама богиня, яскраво нафарбована, була схожою на об'ємну капусту, стільки на ній зображали одягу. Віґілатці, перебуваючи на інших планетах, переважно обмежувалися широкими спідницями, безформними плащами та великими капелюхами. І обов'язково фарбували обличчя, щоб і воно було “одягнене”. Пов'язки символізували всевидяче око богині.