РОЗДІЛ 2

На роботу Жданов прийшов у жахливому гуморі. Не дивлячись на те, що після показу нової колекції від бажаючих співпрацювати із ЗиммаЛітто не було відбою, одна згадка про цей захід викликала у нього рвотний рефлекс. Почалося все із Валерії Ізотової – ведучої топ моделі, яка знатно перебрала з алкоголем та була не в стані вийти на подіум. До того ж, обнаглівши вкрай, вона на очах у майже законної Кіри лізла з поцілунками до Андрія. Модель звісно не збовкнула зайвого, про їх короткий, проте не менш феєричний таємний романчик. Та сама поведінка дівчини наштовхувала на підозрілі здогадки. Її довелося замінити моделлю для примірок, котра чи то від стресу чи від ратового щастя впала прямо на подіумі. Кіра, не упустила можливості у формі казки натякнути батькам нареченого, про його можливий зв’язок на боці. Мама одразу все зрозуміла ставши на бік майбутньої невістки.

Роман, найкращий друг, який мав підтримати і перевести усе у легку та не вимушену розмову, прикрити фронтові діри, сам напився в зюзю. У нього була особиста трагедія. Вікторія, ще одна секретарка Андрія, а за сумісництвом найкраща подруга Кіри, сповістила йому «радісну» новину. Він скоро стане батьком. Вразливому хлопцю цілий вечір причувався дитячий плач, який буквально зводив з розуму.

В розпал свята на показ раптово прибула Катя. При чому не сама. А ще з кількома подружками-секретарями ЗиммаЛітто. Вони лагідно називали себе «жінрадою». Андрію довелося заступитися за них перед Кірою, яка була в ярості від подібної вільності офісного планктону. Скандал продовжувався вдома ще половину ночі.

Але вишенькою на торті було навіть не те, що йому так і не вдалося поговорити із власною помічницею. А приїзд по Катю того самого Миколи Зоркіна. Всередину він не наважився зайти. Може то і на краще. Адже в тому стані Андрій навряд чи б втримався аби не потримати його за горло. І це ще хлопець нічого не накоїв. Зате передав візитку нареченій через охорону. Навіть Малиновський в той момент протверезів. А Катя, забувши про начальника, випурхнула прямо в руки коханого.

Не заставши помічниці на робочому місці, Жданов від злості мало не скришив усі зуби. І байдуже, що до робочого дня було ще пів години. Її відсутність навіювала різні противні думки, на кшталт де і з ким вона провела ніч, що не змогла прийти швидше. А ще його дратувало, що він через це дратується. Яка йому різниця до особистого життя Каті?

Коли Андрій майже довів себе до нервового зриву на арені з’явився щасливий Роман. Він поспішив повідомити другу, що знову вільний, як китайський цінник. Вагітність Вікторії була лише плодом її меркантильної фантазії. А значить, життя продовжується. І за це можна було випити. Тільки не в робочий час.

Тільки-тільки Андрій на хвильку забув про власні переживання, як у кабінет зайшов предмет його поганого сну. Катерина Валеріївна. Сьогодні вона була у аж надто піднесеному гумору, що авжеж не сподобалося песимістично налаштованому начальнику. Привітавшись із чоловіками, вона поспішила до своєї комірчини. Та біля дверей раптом зупинилася...

- Андрій Павлович. – дівчина набрала у легені повітря.

Він чомусь широко посміхнувся. Роман теж.

- Щоб ви не хвилювалися, я тут переоформила дещо... Від тепер право підпису документів Нікамоди належить тільки мені. – вона послала підбадьоруючу посмішку і сховалася у своєму кабінеті.

Катя вже давно помітила, яким напруженим ходить начальник, відколи дізнався про ще одного гравця у їх команді. І його можна було зрозуміти. Компанія, яку він їй формально передав, була не просто сенсом його життя. Це справа рук двох сімей. І втратити її зараз – це поставити під загрозу долю всіх акціонерів.

Дівчина намагалася пояснити Жданову, що Коля дуже чесний і вірний. Вона довіряє йому, як собі. І без нього НікаМоди просто не існувало б. Та, схоже, дана інформація мало заспокоювала Андрія. Тому Катя прийняла таке важливе рішення аби дати гарантію, що касу ЗиммаЛітто ніхто не потурбує. Але у Андрія Павловича на це була власна здогадка...

Обличчя Жданова перекосилося ніби від лимону. Він вдарив кулаком по столі і різко піднявшись перевернув крісло.

- Дістала мене вже ця ситуація. – голосно зашипів під заспокійливе шикання Романа.

Той поправив і крісло, і новенький піджак начальник, а тоді таємничо промовив.

- А знаєш, чому вона хвилюється? – заграв бровами. – Тому, що ти хвилюєшся. І це гарний знак... Я б сказав дуже сприятливий. І результат необхідно закріпити. А єдиний спосіб – закохати у себе Катю.

- Ну от і займись цим. – Андрій налив з красивого графіна у скляну води.

- Унікальний випадок... Унікальний. Тут я абсолютно безкорисливий. – Малиновський із нотками жалю потер бороду.

Не те щоб йому подобалася ця страшилка у брекетах. Але було у ній щось незвичне... Екзотичне... Покірне настільки, що наштовхувало збочену уяву на певні картини.

- Чому це? – продовжив Андрій. – Ти не її прямий начальник. Один. По друге, ти не маєш до неї жодних почуттів. І три: ти залишений моральних, етичних, естетичних принципів. Ідеальний кандидат на таку роботу. Вперед Малина!

Роман звісно не міг не погодитися. Та тут була одна цікава деталь. І її він збирався продемонструвати другу наочно.

Всівшись на крісло, хлопець закинув ногу за ногу прийнявши позу старого звабника. Розстебнуті верхні ґудзики сорочки, глибокий важкий погляд... Все, як книжка пише.

- Катруся! Катрусенько, можна Вас на хвилинку?. – якомога солодшим тоном протягнув.

Через хвилину у кабінеті показалася голова Каті. Вираз її обличчя не виражав ніяких емоцій, окрім легкого невдоволення. Дівчина працювала над серйозними документами, а Романа відверто кажучи трохи недолюблювала. Як людину. За його вільність та аморальність. Хоча, як професіонала, поважала.

- Катруся, принесіть мені будь ласка список дилерів.

Катя сховалася за дверима і через якийсь час поставила біля нього на стіл необхідні документи. Малиновський тільки відкрив рот аби подякувати, та за помічницею і слід простив.