14 глава "Розмова з колишнім"

Два дні потому.

Лілія.

Нарешті я сьогодні вже дома. Ох, ці рідні стіни. Як же я скучила. Лежала у лікарні та все думала, а дома все добре. Як Тимур з Данилком удвох? Але тепер я дома. І все добре.

Тимур сьогодні працює, синок теж у школі. А у мене є зустріч. Вчора я дзвонила Богдану, назначила зустріч. Хочу з ним поговорити сам на сам. Але у безпечному місці, тобто у кав’ярні, де окрім нас ще буде багато людей.

Ранок. Ми всі зібрались. Тимур перш ніж поїхати на роботу завезе Данилка у школу, а мене до кав’ярні. До школи ми доїхали швидко, бо заторів ще не було. А ось до кав’ярні їхали дуже довго. На дорогах затори такі, що словами не передати. Сьогодні ж понеділок. І всі їдуть на роботу.

Нарешті під’їхали до кав’ярні. Тимур подивився на мене.

- Пам’ятай, тобі не можна хвилюватись

- Я пам’ятаю. І вже випила заспокійливу таблетку для надійності

- Добре, Квітко — він поцілував мене у губи — побачимось ввечері

- Так, коханий. Люблю тебе

- І я тебе — я вийшла з машини та зразу зайшла у кав’ярню. Роздивлятись її мені не довелось, бо Богдана я побачила зразу. Я підійшла до нього. Він встав та допоміг мені сісти. Ти дивись, не забув як це робиться. Тільки після ми привітались.

- Щось хочеш замовити?

- Ні. Нічого не хочу

- То, про що ти хочеш зі мною поговорити? — запитав він та уважно подивився на мене.

- Про тебе, мене і нашого сина

- Ти напевно хотіла сказати про нас — я нічого не сказала з цього приводу, бо коли казала “про тебе, мене”, мабуть, це дійсно означало про нас.

- Я дізналась про тебе цікаву інформацію

- Тобі твій чоловік розповів

- Звісно. Він сказав, що я маю право це знати. І те, що ти Данилка забрав тоді зі школи теж розказав

- А розказав, що він судом мені погрожував?

- Так. Я це знаю і зовсім цьому не здивована. Він так само як і я хоче вберегти сина від неприємностей

- Я по вашому небезпечний. Ви думаєте, що я можу щось погане зробити для Данилка? Чи з Данилком? Я ніколи йому нічого поганого не зроблю. У мене таких думок взагалі не було

- Чесно, якось слабо віриться. Якщо ти здорову дорослу людину довів до самогубства, то з маленькою дитиною, що можеш зробити я не уявляю... і уявляти не хочу

- Я ніколи йому нічого поганого не зроблю. Ну, хочеш я буду з ним при тобі гуляти?

- Чесно, не хочу тебе бачити

- Тобто ти забороняєш мені бачитись з сином, тому що не хочеш бачити мене? — здивовано запитав Богдан — цікава у тебе логіка. Чи то у тебе так гормони стрибають через вагітність

- Дай спокій моїм гормонам. Те, що я не хочу тебе бачити це не головне. Головне те, що я боюсь за Данилка

- Хм — хмикнув Богдан — тоді я подам до суду. Як казав твій чоловік, щоб я остерігався його, бо подасте ви. Якщо ви подасте, я подам зустрічну заяву. І подам заяву у будь-якому випадку, якщо ти мені не дозволиш бачитись з сином

- А я бачу поки ти сидів, ти прочитав весь кодекс. І знаєш всі свої права?.. Подавай до суду, але тобі ніколи його не перемогти — сказала впевнено я. Але я не була впевнена у своїх словах, коли їх казала. Та показати свою впевненість Богдану хотілось. Але я суду зовсім не боюсь. Головне добре треба до нього підготуватись. Але якщо суд буде в його користь, то у мене не буде виходу і я буду змушена дозволити їм зустрічатись. А цього мені так не хочеться. От якого дідька я познайомила їх, а після дізналась таку інформацію? Краще б спочатку дізналась і не робила дурниць. Але як є так є. І з цим нічого вже не зробиш.

- Це все? Чи ми продовжуємо розмову?

- Продовжуємо — сказала я. Сподіваюсь, що заспокійливі таблетки ще довго будуть діяти, бо якщо ні, то це погано — а, тепер по мене і тебе...

- Про нас

- Ну, добре про нас. Якщо ти навіть зможеш бачитись з Данилком, то про мене забудь. У мене є чоловік. Який по справжньому кохає мене. А не так, як ти казав, а після зрадив мені

- Пам’ятаєш я робив тобі пропозицію?

- Пам’ятаю. Та це не було б гарантією, що ти мені не зрадиш — сказала я спокійно. Богдан промовчав, бо розумів, що я кажу правду. Він сидить мовчки та дивиться на мене.

- Лілі — нарешті я почула від нього слово — я зробив тоді величезну помилку, коли переспав з Лізою

- Не називай її ім’я. Чути його не хочу

- Так, я дурень. Дурень, що зрадив такій привабливій, добрій, милій та дуже чуйній дівчині, як ти — я за всі наші зустрічі тоді стільки багато хороших слів не чула в одній фразі. А, тут... я дуже здивована.

- Звісно, якби не був дурнем то не зрадив. І ще, якби не був дурнем, то зупинився на одній дівчині — я посміхнулась.

- Я визнаю... я не прав. Знаєш, я зрозумів і більше не буду до тебе чіплятись

- Моїй свекрусі теж це скажеш, а, то вона й досі думає, що я зраджую Тимуру — Богдан почав сміятись, хоча, я нічого смішного не бачу.

- А мені взагалі не смішно, бо до того у нас були з нею чудові стосунки. А коли з’явився ти все змінилось

- Пробач — сказав Богдан. А у мене виникло питання, він серйозно просив вибачення? Чи це мені здається. Вщипніть мене, бо може я сплю.

- Я ще над цим подумаю. Ну, все мені вже час йти — сказала я. Я встала та пішла до виходу. І поки не вийшла з кав’ярні, я відчувала його погляд на собі.

Мене вразила наша розмова ну, по перше тим, що він дійсно налаштований зустрічатися з Данилком з будь-яких обставин. Навіть до суду може дійти. А по друге, він сказав, що до мене чіплятись не буде. Може це його моя вагітність відштовхнула? Якщо так. То я дійсно вдячна синам. Які мене захищають, коли поруч немає Тимура. Один тим, що не дасть мене образити, коли вибіг за рюкзаком. Весь час думаю, а якби він його не забув, щоб зі мною було? А другому синові, який ще не народився, вдячна за те, що можливо він дав привід відштовхнути Богдана від мене.

Я йду додому та думаю, а якщо він сказав не правду? А якщо він буде до мене чіплятись? І моя вагітність йому не завадить. Що тоді буде? Якщо не дай Боже я залишусь з ним сам на сам в одній кімнаті. Коли нікого в домі не буде. Мені страшно. І, навіщо я подумала про це? Я почала нервувати. Тому дістала таблетку заспокійливого та випила. Між цими прийомами таблеток повинно пройти п’ять годин. У мене стільки й вийшло. Бо коли збирала Данилка у школу до того випила цю таблетку.