11 глава "Квіточко, моя"

Тимур.

Сьогодні я попросив у головного лікаря вихідний. Сказав, що Лілі потребує моєї уваги. По суті воно так і є. Їй весь час потрібна увага. Особливо моя. Я прийшов додому о десятій годині. Лілі ще спить. Данилка у школу завіз я. По дорозі зустрів Ксенію, попросив аби Данилко побув у них до ранку. Данилко та діти Ксенії дуже зраділи, бо весь вечір будуть гратися разом. Прийшов додому та вирішив, поки Квітка спить зробити їй сніданок у ліжко. Завжди готують каву, а у нас зовсім інший випадок. Я приготував чай з травами, які їй не нашкодять. Також зробив тости. Один з сиром, а другий з вишневим повидлом. Їй подобається воно. Бо кожного ранку його тільки їсть.

Я тихенько зайшов у кімнату. Лілі повернулась. Але очі не відкрила. Мабуть, просто повернулась на інший бік.

- Кохана, прокидайся — сказав я тихенько. Поставив тацю на тумбочку. А після поцілував Лілі у щічку. Вона відкрила очі.

- Доброго ранку — вона посміхнулась та сіла.

- Це тобі

- Сніданок у ліжко?

- Так — я переставив тацю на ліжко

- Тости та чай? Дякую — вона поцілувала мене у щічку, а після почала снідати — якщо я не помиляюсь, ти повинен бути на роботі

- Так. Але мені дали вихідний. Сьогодні весь день будемо тільки я і ти

- Почекай... — я передбачив, що вона хотіла запитати.

- Не хвилюйся. Данилко у школі. Його забере Ксенія. І він переночує у них

- Ти про все подбав

- Авжеж, кохана — я витер з її щічки повидло. А після поцілував у губи. У неї після повидла вони такі солодкі. Ми лягли та почали цілуватись. Після я доторкнувся до її животика. Він вже став більше — Квітко, а, хочеш знати хто у нас буде?

- А це можливо на такому терміні?

- Авжеж — я дістав конверт з сумки — у цьому конверті папірець на якому написано стать нашої дитини. Відкриємо?

Я по її погляду зрозумів, що вона згодна відкрити його. Я відкрив конверт та сів біля Лілії. Розгорнув папірець.

- Так... у нас буде...

- Хлопчик — перебила мене Лілі — я дуже цьому рада. А, ти?

- Теж. Тепер дійсно буде два сини та дві доньки

- Але, давай все ж не будемо нікому казати про вагітність

- Ну, Данилко точно дізнається. А всім іншим можемо не казати. Якщо звісно хочеш

- Хочу

- Тоді не скажемо

Весь день ми провели дома разом. Ввечері замовили їжу та зробили романтичну вечерю. А завтра знову робота. Знову з самого ранку й до пізнього вечора.

Наступний день.

Лілія.

Я прокинулась, дома вже нікого немає. Данилка у школу завела Ксенія. Дуже дякую їй, що вона взяла Данилка на ночівлю. Ми з Тимуром добре провели час. Він вже пішов на роботу. Я навіть не чула як він встав та пішов. А я відчула, що почуваю себе не дуже добре. У мене заболіла голова та дуже сильно болять груди. Не поспішаючи нікуди, зробила собі невеликий перекус. Та сіла відпочити на диван у вітальні. Включила телевізор. Почала дивитись якийсь серіал. А після подумала, а як же я дійду у такому стані до школи, щоб забрати сина. Тимур не зможе. Довелось подзвонити Богдану. Ну, а, що він тато Данилка. Нехай забере його зі школи. Тим більше Данилко буде радий ще одній зустрічі з татом.

Богдан сказав, що із задоволенням забере Данилка зі школи. Ось і добре. Мені легше буде, бо не треба нікуди йти.

День пройшов швидко. У двері подзвонили я пішла відкривати. Побачила на порозі стоять Богдан з сином. Синочок тримає у руці морозиво. Я звичайно не у захваті, що він його їсть. Але якщо тато його пригостив, то нехай їсть. Вони пройшли в будинок. Ми всі пройшли на кухню. Данилко дуже захотів, щоб ми попили чай, так сказати у сімейному колі. Але Богдан ніякого відношення не має до нашої сім’ї. Але Данилко вважає інакше, бо це його рідний тато.

Ми пили чай, Данилко розповідав як йому подобається школа. Перший день уроків йому сподобався. Але подивимось як буде далі. А може його ентузіазм пропаде на наступних тижнях навчання. Хтозна, подивимось.

Випивши чай, Данилко побіг у свою кімнату. Я встала з дивану, щоб прибрати чашки. Переставила їх у раковину. А після почула як позаду мене стоїть Богдан. Його дихання було відчутно на моїй шиї. Я різко повернулась до нього.

- Навіть, не думай мене поцілувати — сказала я та відійшла до дивану.

- Я думав, що забрати сина зі школи ти запрошуєш мене “на чай”

- Ні. Мені просто трохи було зле. А Тимур на роботі. Тому довелось попросити допомоги у тебе

- О, а я так не думаю, моя Квіточко — він підійшов до мене ближче.

- Помиляєшся. Я вже давно не твоя

- Та, що ти ламаєшся?! — Богдан повалив мене на диван з якоюсь жорстокістю. Почав мене цілувати. Я ж в цей час намагалась вирватись від нього. Він стиснув мої груди так, що вони запалали вогнем, бо вони до цього у мене дуже боліли.

У кухню раптом забіг Данилко.

- Я забув тут свій рюкзак — радісно закричав він. А після побачив всю цю сцену — мамо, тату, а що це таке відбувається?

Богдану довелось мене випустити зі своїх жорстоких обіймів. А я стала плакати. Він ледве б і зґвалтував мене. Дякую синові, що забув у кухні рюкзак. Богдан не розумів як все це пояснити синові. Я встала з дивану вся у сльозах. Данилко підбіг до мене.

- Мамо, що з тобою?

Я нічого не могла відповісти йому. Тільки схопилась за живіт. У мене в очах все потемніло.

Я відкрила очі та побачила, що біля мене сидить чи то лікар, чи то медсестра. І навкруги все дуже труситься.

- Де я?

- У машині швидкої — сказала жінка. Мимоволі я повернула голову в інший бік. Побачила там сина та Богдана.

- Богдане, Тимур тебе вб’є — прошепотіла я та знову закрила очі.

Тимур.

У мене тільки-но закінчилась операція. Я зайшов у ординаторську та сів на диван. Втомився чотири години стояти біля операційного столу. У кабінет зайшов головний лікар. На обличчі у нього була якась не зрозуміла емоція. Він подивився на мене. Я зрозумів, що він зараз хоче щось мені сказати. Тому встав з дивану.