9 глава "Данилко"

Наступний день.

Лілія.

Ранок. Ми прокинулись рано вранці. Дівчаткам зовсім не сподобалось вставати так рано. Але що поробиш, якщо треба. Ми поклали речі у багажник. Купили до речі нову машину. Стару, на якій Тимур їздив не продали. Коли я запитала чому. Тимур сказав, що це пам’ять про тата. Це ще його машина. Він її купив за рік до смерті. Після на ній їздила мама Тимура. Але коли термін дії прав на водіння закінчився, вона не захотіла продовжувати ці права. Тому на цій машині почав їздити Тимур. Він якраз був такого віку, що міг отримати права та їздити.

Ця машина у нас велика. Є три ряди сидінь. Два місця дівчаток, бо там стоять автокрісла. Я як завжди сіла біля них. Данилко сидить за татом. А Мама Тимура сіла біля нього.

Ми поїхали на вокзал. Їхали довго, бо вокзал знаходиться далеко від нашого будинку.

Приїхавши на вокзал нас зустріла там тітка Олександра. Вона допоможе Ангеліні В’ячеславівні та дівчаткам доїхати до Одеси. І будуть жити у тому домі, де живе тітка.

Ми попрощались, подивились як поїхав поїзд та поїхали додому. Їхали та слухали музику. Підспівували, тобто нам було дуже весело по дорозі назад додому.

Приїхавши до будинку настрій одразу пропав, ми побачили Богдана. Він стоїть біля вхідних дверей. Обперся об них та дивиться на нас. Ми вийшли з машини та підійшли до будинку.

- Що ти тут робиш? — накинувся з питанням на нього Тимур

- Хочу поговорити

- Данилко, заходь у будинок. Ми скоро підійдемо — Данилко мене послухався та пішов. А я подивилась на Богдана — про що ти хочеш поговорити?

- Хочу з тобою поговорити наодинці — сказав Богдан та подивився на Тимура.

- Тимур залишиться тут. Кажи що хотів

- Я хочу запитати. Куди ти побігла?

- Це неважливо — сказала я

- Ти знову зробив боляче Лілії — сказав Тіма після подивився на мене — пробач Лілі, але я повинен сказати...

- Кажи — я подумала, що він хоче сказати про те, що я намагалась скоротити собі віку.

- Богдане, щоб ти розумів, що означає слово “знову”, я скажу чому.

- І, чому ж?

- Лілі наковталась таблеток. Трохи б і скоротила собі віку. Тоді коли ти їй зрадив — я подивилась на Богдана. Він був розгублений. В його очах було не розуміння — я її врятував від цього. Ти розумієш, як все серйозно?

- Я в той момент була вже вагітна Данилком. Хотіла в цей день тобі сказати, а ти...

- Пробач... пробачте мені. Але я хочу познайомитись зі своїм сином, можна?

Я подивилась на Тимура. Він в цей час подивився на мене. Ми зрозуміли один одного тільки одним поглядом.

- Заходь — сказала я та відчинила двері. Ми всі зайшли. Пройшли зразу на кухню. Тимур почав робити каву. А я сіла на диванчик. Богдан сів навпроти мене. Він весь час дивився на мене.

- Лілі, пробач мені за те, що я зробив тобі боляче — я подивилась у сторону Тіми. Побачила, що він посміхнувся. Може й справді повірити його словам? Ні. Може колись, але точно не у цьому житті.

- Хм, я тобі ніколи цього не пробачу. Я не розумію дію тих, хто каже, що кохає, але в той самий час зраджує

Тимур поставив дві чашки кави та трав’яний чай для мене. Тимур сів біля мене та обійняв мене.

- Ясно — сказав Богдан та зробив ковток кави. Сподіваюсь, що Тіма нічого йому туди не підмішав, що потім йому стало погано — так, можна я познайомлюсь з сином?

- Добре — я вийшла з кухні та зайшла у вітальню. Побачила, що синочок грається машинкою. Все ніяк награтися нею не може. І як йому не набридло нею гратись? Я не розумію.

- Данилко, підемо на кухню. Я хочу тебе познайомити з деким

Синок зупинив машинку та відклав пульт. Ми пішли на кухню. Зайшовши на кухню, Данилко зупинився у дверях.

- Проходь, не бійся — сказав Тимур. Синок зайшов на кухню. Сів біля Тимура. А я стала біля свого колишнього.

- Синку, пам’ятаєш, ти давно хотів познайомитись зі своїм татом?

- Так

- Тоді знайомся, це твій тато — Богдан встав з дивану, а я подивилась на сина. Його очі засіяли.

- Тато? Це мій тато?

- Так, синку

- Моя мрія здійснилась! — синок підстрибнув та побіг до Богдана. Обійняв його. Я не очікувала на таку реакцію сина.

- Яка мрія?

- Пам’ятаєш день народження. Я тоді задув свічки, загадав, щоб я познайомився зі своїм рідним татом — а я в цей момент подумала. Якби тоді на дні народженні він дізнався, що Богдан його тато. То його мрія зразу б здійснилась. Адже тільки-но він задув свічки, на порозі з’явився Богдан. Нічого так.

- Мамо, а можна ми зараз кудись з татом підемо погуляти?

- Ем — Данилко дивився на мене благальним поглядом, що я не змогла йому відмовити. Хоча знала, що синочка краще поки що не залишати сам на сам з Богданом — можна, але якщо ми підемо всі разом. Тімо, що на це скажеш?

- Я згоден

Ми вийшли з будинку та пішли у найближчу кав’ярню. Данилко весь час йшов тримаючи руку свого рідного тата. А ми йшли позаду. Тимур мене обійняв за талію.

- Знаєш, Квітко, а познайомити Данилка з Богданом це ризиковане рішення — сказав Тимур

- Знаю, але хоч з цього приводу він мене не буде діставати

- Хто саме?

- Богдан звичайно. Хто ж ще мене дістає з двох причин. Зі своїм “кохаю” та “познайом мене з сином”

- Ну так. Друге вже вирішили, тепер треба вирішити перше

- Повністю з тобою згодна — ми розмовляли пошепки, щоб нас не почув Богдан.

Дійшли до кав’ярні, зайшли в неї. Богдан вирішив пригостити сина какао з маршмелоу. А собі взяв еспресо. Я взяла собі лате. Знаю, що вагітним кофеїн не можна, але трохи випити кави можна. Тимур собі теж взяв лате.

Ми сиділи пили та розмовляли. Сьогодні Данилко у нас був у центрі уваги. Він був дуже радий знайомству з татом. Сказав, як круто мати два тати. Цікава ця думка звичайно. Хоча я думаю, що краще у нього був би лише один тато.