8 глава "Правда"

Тимур.

Лілі вкололи заспокійливе, вона заснула. А я сиджу та дивлюсь на неї. Яка ж моя Квіточка прекрасна. Так, вона набрала декілька кілограмів після пологів. Але вона все одно прекрасна. Я її дуже люблю. Я закоханий у неї. У її сяючі очі, карого кольору. У її чорне як смола волосся. У її природну красу, але вона завжди фарбується, щоб мати красивий вигляд для мене та й взагалі. Я їй казав, що без макіяжу вона має гарний вигляд, але Лілі, мабуть, мене не слухала. Тому продовжує фарбуватись. Мені дуже подобається її характер. Вона спокійна, завжди до всього ставиться з розумінням. Лілі для мене ідел. Ідеал справжньої дівчини. Так, до Лілі у мене були дівчата. Але коли я побачив Лілі, зрозумів, що хочу бути саме з нею. І нікого біля себе я більше не бачу. З нею я відчуваю себе щасливим.

Я казав, що вона спокійна, але не зі своїм колишнім, зрадником. Він настирливий. Лілі від нього двічі постраждала. Перший раз вона хотіла накласти на себе руки. Другий раз сьогодні. Так саме від нього вона знепритомніла, хоча я думаю, що до цього ще і моя мама приклала руку. Якщо вона сказала, що Лілі цілувалась з Богданом, значить вона бачила це. А Лілі може стало соромно чи залишатись наодинці з моєю мамою було не зручно. Я думаю, що все ж другий варіант правдивіше. Та я думаю, що вона цілувалась не по своїй волі. А це зробив Богдан. Він побачив мою маму та поцілував Лілі спеціально. А мама після накрутить мене, що Лілі мені зраджує. Але я вірю Лілії, бо знаю цього покидька добре. Я спілкувався з Романом коли він приїжджав до нас. Коли ще не поїхав у Іспанію. Ми з ним трохи поговорили про Богдана. Я дуже багато про нього дізнався. Дізнався те, що він з самої школи змінює дівчат як рукавиці. Напевно всі дівчата в Одесі його знають, і можливо Данилко це не єдиний його син. І що він по життю погана людина. Зробити підлість, поставити підніжку це було йому за щастя та й зараз він це хоче зробити. Його батьки не виховували взагалі. Але ремінь для нього був би ідеальний варіант виховання.

Я побачив, що моя кохана розплющила очі. Вона подивилась на мене та посміхнулась.

- Я довго спала? — запитала вона пошепки

- Години дві

- І ти ось так весь час сидів?

- Так. І думав про...

- Про те, що відбулось — припустила Лілі

- Так

- Богдан мене примусив його поцілувати. У мене не було вибору. Все сталось дуже швидко та несподівано. А після я побачила твою маму

- Тому побігла?

- Так. Я не знала, якою буде її реакція, тому побігла

- І тобі стало погано

- Так. Все розпливлось перед очима і я впала. Отямилась тоді коли побачила лікаря

- Зрозуміло — все те, про що я думав, все підтвердилось. Значить мої думки щодо цього правильні.

- Ти мені віриш?

- Так — я поцілував її руку, яку тримаю вже хвилин десять.

- Дякую. А коли ми можемо звідси піти? Не хочу тут знаходитись

- Крапельниця вже закінчилась, тому, я думаю, що вже можна збиратись. Лілі сіла на ліжко.

- Ой, щось у мене голова крутиться — сказала вона та лягла.

- То може дійсно, залишишся тут до ранку?

- Напевно, що так — вона не стала зі мною сперечатись, а погодилась. У палату якраз зайшов Руслан. Він подивився на нас.

- Як справи?

- Крапельниця закінчилась — сказав я — але Лілі досі не добре

- Зрозуміло. Тоді, що залишаєтесь тут до ранку. А після подивимось — сказав колега.

- Добре, лікарю

Руслан вийшов з палати. А я подивився на Лілі.

- Їдь додому — сказала Лілія — там напевно Ангеліна В’ячеславівна хоче з тобою поговорити. Вона була у шоку від того, що відбулось

- Це так. Вона дійсно нічого не розуміла. Добре, Квіточко, я поїду додому, але з самого ранку я буду біля тебе

- О котрій?

- Думаю, о восьмій вже буду тут. Хочу ще поговорити з Русланом про твою вагітність

Лілі нічого з цього приводу не сказала. Ми попрощались тим, що я її поцілував у губи.

Вийшов з палати та поїхав додому.

Приїхавши о дев’ятій вечора додому, моя мама вже на мене чекала. І на Лілі також. Але приїхав я сам, що її здивувало.

- А де Лілія?

- Вона у лікарні

- Що з нею сталося, синку? — запитала з непорозумінням мама.

- Я знайшов Лілі біля берега непритомну. Я її відвіз у лікарню. Їй сказали, щоб вона залишилась там на ніч — про вагітність я все ж не сказав, хоча мама питала чому вона знепритомніла.

Я зайшов у кімнату. Оце так день. А він так добре починався. Мені не подобається наша ситуація. Останній місяць, який я думав буде щасливим, що я у відпустці пройде добре. А тут таке... у мене не має слів який я “щасливий” що з’явився Богдан та псує нам життя. Хоче нас розлучити. А дідька йому, а не наше з Лілі розлучення. Наші стосунки нам ніколи ніхто не зіпсує!

Лілія.

Я лежу і думаю, яка ж це абсурдна ситуація. Богдан мене поцілував перед свекрухою. Як я їй в очі дивитись буду? Вона й так впевнена, що я зраджую Тімі. А тут ще й поцілунок. Ненавиджу Богдана. Він псує моє життя. З’явився на мою голову. І всі почали сумніватись у міцних наших стосунках з Тимуром. Сумніватись, що він у мене єдиний, що у мене є коханець. Але це не так! Все це не так!!! Як мені не подобається ця ситуація. Ще й вагітна. Наступного такого разу може бути викидень як сказав лікар. Але я цього не хочу. Я зрозуміла, що я хочу мати цю дитину. Хоча коли я дізналась про вагітність я мала іншу думку. Я не переживу викидень. Якщо він буде... діти мене втратять. Я відчуваю, що я попаду у якусь лікарню для психічно хворих. Після народження Данилка у мене ослабла психіка, а після народження донечок мене взагалі легко вивести з себе. Але я тримаюсь до останнього. Іноді не виходить, тому я починаю плакати так, що мене ніхто не зможе зупинити. Може тільки сильнодіючі заспокійливі. Які можна прирівняти до наркотиків. А їх вживати я не готова.

Добре, що свекруха їде, хоч трохи спокійніше буде. Та й дівчаток забирає. Це теж добре, адже якщо не дай Боже зі мною щось станеться. А я буду з ними сама дома не знаю, що будуть робити дівчатка. Вони ж не зможуть подзвонити у швидку, подзвонити татові. Вони просто ще не в змозі це зробити. А я не зможу, бо як можна подзвонити у швидку бувши непритомною. Данилко зможе, але ж він скоро піде у школу. До школи залишилось трохи більше ніж місяць. А Тимур через тиждень знову йде на роботу. Ех, як же швидко плине час. Озирнутись не встигнеш, а вже відпустка Тіми майже закінчилась, майже літо закінчилось. І скоро закінчиться перший триместр вагітності. Але поки що ми про це нікому не кажемо. Загроза викидня, якось не весело. Всі будуть очікувати на дитину, але її не буде.