5 глава "Приїзд додому"

Тиждень потому.

Лілія.

Перед тим як приїхати додому ми звичайно заїхали до Ромчика. Забрали сина та ще години три ходили гуляти. Роман трохи розповів як він тут живе та де працює. Розповів, що працює він в магазині свого тестя. Уявляєте, ось так можна поїхати на заробітки. А після ще й купити будинок та відкрити свій магазин. Ким працювали батьки Аліни, щоб потім жити ось так, я не знаю. Так ось, Ромчик працює у тестя продавцем. Вони продають різне риболовне приладдя. Розповідав, що у них багато покупців. Аліна тут влаштувалась в якийсь місцевий театр. Вона вивчила мову швидко, тому запам’ятати текст та грати на сцені їй легко. Але зараз вона у відпустці. Сидить з Олею, а мама Аліни зараз поїхала в Україну, бо там щось сталося з тією квартирою, де жила Аліна допоки не переїхала сюди.

Данилко розповів як він добре погуляв з дядьком. Вони разом на риболовлю їздили. Машинкою гралися, купалися у морі. А ми до речі теж у морі купалися. Двічі ходили на пляж. Загалом у всіх відпочинок вдався. А ми з Тимуром нарешті з’їздили у свій медовий місяць... точніше тиждень.

Прилетіли додому. Нас зустріли мама Тимура та тітка Олександра. Звичайно ще й дівчатка. Я про них думала весь час. Як вони там, як себе ведуть та як себе почувають. На щастя з ними за цей тиждень нічого поганого не сталося.

Ми зайшли у будинок. Ангеліна В’ячеславівна зразу з порогу мені видала новину. Новину, яка мені геть не сподобалась. Сюди приходив Богдан. Запитував про мене та Данилка. Я не знаю як на нього відреагувала свекруха. Але стосунки у мене з нею наче натягнена струна. Здається, що ось скоро порветься.

Ми всі сіли пити чай. Тітка Олександра спекла пиріг. Який я сказала, що з’їм тільки маленький шматочок. Після пологів я поправилась. І досі не можу прийти у нормальну форму. З Данилком я вагу практично не набрала. Здається лише на один кілограм поправилась. А ось з дівчатками. Аж цілих десять. Тому худну, хочу виглядати красивою для Тимура. Та й самій собі, щоб у дзеркалі не бачити себе гладку.

Тітка Олександра всім розклала на тарілки шматочки пирога. Ми почали їсти та розмовляти.

- Як відпочили? — почала розмову Ангеліна В’ячеславівна.

- Добре. Мені сподобалась Іспанія — сказав Тимур.

- Мені теж. Ще нарешті брата побачила, з племінницею познайомилась — сказала я та посміхнулась. Ніяково ось так сидіти з ними та розмовляти коли я знаю, що вони знають про Богдана. Напевно ж знають, що він тато Данилка, якщо про нього питав. І я подумала, як добре, що ми його забрали з собою. Навіть не знаю, що б було. І думати про це не хочу.

Нам розповіли, що робили тиждень, поки нас не було. Виявляється сюди ще приїжджала Влада. Вона вчора поїхала. Шкода, адже хотілось її побачити. Ми з нею стали як подруги. І вона може мені розповісти все що завгодно і я їй. Але розповідати про Богдана їй якось не дуже хочеться. Не знаю як вона відреагує на це.

Посидівши з ними хвилин тридцять, я пішла гратися до дівчаток. Скучила за ними. Дівчата граються в манежі. Такі веселі, що їм підняло настрій я не знаю. Я залізла до них у манеж. Ми почали разом гратися. Разом складати вежі, грати на дитячому піаніно. Дівчаткам воно дуже подобається.

Тимур.

Я сиджу з мамою та тіткою за столом. Мама на мене дивиться, наче хоче щось запитати. Але мовчить. А тітка в цей час розповідає як у неї справи. Що їде на днях у відрядження. Але куди саме не сказала ще.

Розповідь тітки перервала мама.

- До Лілії приходив якийсь чоловік...

- Я його знаю

- А, хто це? — запитала тітка

- Це тато Данилка. Лілі трохи б і скоротила собі віку від цього чоловіка — я побачив обличчя тітки. Воно було здивоване. Вона цього не знала. А у мами не було ніякої емоції.

- Лишенько... це що повинно було статися, щоб дівчина хотіла скоротити собі віку через хлопця — мама вийшла з кухні. Вона сказала, що хоче відпочити.

- Він їй зрадив, а вона на той момент була вже вагітна. Почекайте, а ви цього не знали?

- Вперше чую. А яким чином вона це зробила?

- Наковталась таблеток

- А чого ж він зараз з’явився? — запитала тітка
- Хоче познайомитись з Данилком — про те, що він кохає Лілі я не став казати. Знаю як це прозвучить не правильно. Але я розберусь з цим Богданом, щоб ніколи не ліз до Лілії.

- Так, а чому Лілія його не познайомить з сином?

- Не хоче. Не хоче його впускати у своє життя знову — припустив я. Але думаю, що це припущення правильне.

- Я свого чоловіка ніколи б не впустила після такого у своє життя — сказала тітка. До речі, чоловік тітки пішов до іншої, коли Владі було лише три роки. І тітка йому заборонила бачити Владу. Навіть ніякий суд цьому чоловіку не допоміг. Не знаю як це так можливо. Але це правда.

Я думаю, що мама на мою Лілі буде дивитись вже іншим поглядом. Розумію її, але між мною та Лілі нічого не змінилось і не зміниться. Я думаю, що Лілі думає так само як і я.

До речі, ми добре відпочили. Кожен день зранку та до вечора ми проводили час разом. Кожен вечір було нам весело, особливо у ліжку. Два дні підряд засинали перед телевізором.

Тиждень відпустки пролетів. Я навіть не помітив цього. Але це ж не останній тиждень, тому можна розслабитись. Тепер будемо проводити час разом з дітками. Як же я скучив за своїми донечками. Тому після розмови з тіткою, я пішов до своїх дівчаток. До трьох своїх дівчаток. Вони всі граються в манежі.

- А мені тут знайдеться місце?

- Звичайно, залазь до нас — сказала кохана. Я заліз до них. Ми почали грати всі разом. Я й забув як це весело.

Ми грали вже хвилин десять. Раптом Мія почала плакати, та так голосно, що вуха закладало. Лілі мені щось сказала, але я зовсім нічого не почув. Взявши Мію на руки, почув тишу. Вона замовкла, вже не плаче. Мабуть, хотіла на руки. Мія мене обійняла дуже міцно. Я просто стояв у манежі з Мією на руках. І зовсім нічого не розумів.