Глава 9 Чому в цій родині така реакція?

Телефон Аріни задзвонив саме тоді, коли вона збиралася вечеряти.

На екрані висвітилося: «Мама».

— Привіт.

— Аріно, — без жодного вступу почала Соломія. — Мені Оля дещо розповіла.

Аріна заплющила очі.

Ну звісно.

— Про привидів?

На іншому кінці запала коротка тиша.

— Отже, це правда?

— Дивлячись що саме вона тобі наговорила.

— Що у вашій квартирі живуть п'ятеро... — Соломія на мить замовкла, ніби сама не знала, як їх назвати. — Істот.

— П'ятеро є.

— І ти говориш про це так спокійно?

— А як мені говорити?

Соломія зітхнула.

— Ми з татом зайдемо.

— Коли?

— Сьогодні.

— Добре.

Аріна завершила дзвінок.

— Оля? — запитав Матвій.

— Оля.

— Що цього разу?

— Розповіла моїм батькам про наших сусідів.

П'ятеро істот, які до цього тихо розмовляли між собою, миттєво зацікавилися.

— Хто прийде? — запитала одна з жінок.

— Мої мама й тато.

— Твоя мама — сестра Ольги?

Аріна відразу зрозуміла, до чого вони ведуть.

— Так.

— Рідна?

— Рідна.

Троє чоловіків і дві жінки перезирнулися.

— Є надія, — урочисто промовив один із них.

— На що?

— Що вона нормальна.

Аріна примружилася.

— Моя мама цілком нормальна.

— Ми говоримо про нормальну реакцію на нас.

— А-а. Тоді нічого не обіцяю.

— Але вони сестри!

— І що?

— Ольга кричала.

— Це не передається спадково.

П'ятеро помітно засмутилися.

Соломія та Святослав прийшли приблизно за годину.

Аріна відчинила двері.

— Привіт.

Соломія обійняла дочку.

— Привіт. Ну, показуй.

— Що?

— Тих, про кого Оля всім розповіла.

Аріна глянула на батька.

— І тобі вже?

— Думаю, скоро знатимуть усі родичі, — відповів Святослав.

— Не сумніваюся.

Вони зайшли до кімнати.

Спочатку нікого не було видно.

Соломія озирнулася.

— І де вони?

— Зараз прийдуть. Вони люблять ефектні появи.

— Ми все чуємо! — долинуло з коридору.

Соломія різко повернула голову.

З-за дверей вийшла одна з жінок.

За нею — чоловік.

Потім з'явилися ще троє.

Соломія завмерла.

Кілька секунд вона просто дивилася на них.

— Оля не перебільшувала...

— Не перебільшувала, — підтвердила Аріна.

— Вони справді тут.

Один із чоловіків зробив крок уперед.

— Ви сестра Ольги?

— Так.

— Рідна?

Соломія здивовано глянула на нього.

— Рідна. А чому це так важливо?

П'ятеро пожвавішали.

— Вам страшно?

Соломія ще раз уважно їх роздивилася.

— Ні.

Обличчя істот витягнулися.

— Зовсім?

— Я дуже здивована, — чесно відповіла вона. — До сьогодні я такого ніколи не бачила. Але не налякана.

— Як?!

Аріна не втрималася від усмішки.

— Я ж казала.

— Але Ольга...

— Оля — це Оля.

Одна з жінок невдоволено пробурмотіла:

— А ми вже сподівалися.

Святослав тим часом не зводив погляду з п'ятьох істот.

— Тату? — озвалася Аріна.

— Я дивлюся.

— На нас? — запитав один із чоловіків.

— На вас.

— І?

Святослав не відповів. Натомість повернувся до дочки.

— Вони тебе не чіпають?

— Ні.

— Точно?

— Точно.

— Не погрожують?

— Ні.

— Речі не псують?

Матвій кашлянув.

— Ручки іноді крадуть.

— Ми не крадемо! — обурився один із чоловіків. — Ми їх піднімаємо!

Святослав подивився на нього.

Той замовк.

— Вони намагаються нас налякати, — пояснила Аріна. — Але нічого небезпечного не робили.

— А вночі? — запитав батько.

— Шуміли.

— Один раз! — вигукнула одна з жінок.

Аріна підняла брову.

— Добре, не один, — визнала та.

— І що ти зробила?

— Пригрозила привести священика.

Святослав кілька секунд дивився на дочку.

Потім на п'ятьох істот.

— Подіяло?

— Так.

— Тоді добре.

— Що значить «добре»?! — обурився один із чоловіків. — Чому всі в цій родині так реагують?

— Не всі, — нагадила Аріна. — Оля вам сподобалася.

— Оля чудова.

Соломія засміялася.

— Треба буде їй передати.

— Не треба! — хором відповіли кілька істот.

— Чому?

— Вона ще прийде.

— Ви ж хотіли її бачити.

— Це було до Софії.

Соломія здивовано подивилася на Аріну.

— А Софія тут теж була?

— Була.

— І як відреагувала?

Одна з жінок важко зітхнула.

— Взяла в нас інтерв'ю.

Соломія засміялася ще голосніше.

— Це на неї схоже.

— Ваш чоловік сказав те саме!

— Микита теж приходив?

— Так.

— І?

Один із чоловіків похмуро відповів:

— Перевіряв, чи не через проводку блимає світло.

Святослав пирснув зі сміху.

— Ну, він же електрик.

— Чому ви всі знаходите цьому пояснення?!

Аріна сіла на диван.

— Бо для нас ви вже частина квартири.

П'ятеро замовкли.

Здається, саме ця фраза зачепила їх більше, ніж усі попередні.

Святослав знову подивився на них.

— Отже, домовимося так. Якщо моїй дочці від вас нічого не загрожує, то й у мене до вас питань немає.

Один із чоловіків розгубився.

— І ти нас не боїшся?

— Я вас уперше бачу. Поки що не бачу причини боятися.

— Ми потойбічні істоти!

— Я вже зрозумів.

— Ми людей лякаємо!

— Аріну налякали?

П'ятеро мовчали.

— Ні, — нарешті визнала одна з жінок.

— Тоді про що ми говоримо?

Матвій відвернувся, приховуючи сміх.

Соломія тим часом підійшла трохи ближче до істот.

— А мені цікаво інше.

П'ятеро насторожилися.

— Що?

— Як це взагалі можливо?

Один із чоловіків важко зітхнув.

— Тільки не ще одне інтерв'ю.

— Я не журналістка.

— А хто?

— Хімік.

П'ятеро мовчки подивилися на неї.

— Аріно, — тихо сказав один із чоловіків, — у твоїй родині хтось може просто злякатися й не ставити запитань?