Розділ 8 Не грайтеся світлом

— Сьогодні зайде дядько Микита, — повідомила Аріна.

П'ятеро істот майже одночасно повернулися до неї.

— Чоловік Ольги? — запитала одна з жінок.

— Так.

— Тієї самої Ольги?

— У мене лише одна тітка Ольга.

Один із чоловіків задоволено потер долоні.

— Чудово.

Аріна підозріло примружилася.

— Що ви задумали?

— Нічого.

— Я вже знаю ваше «нічого».

— Якщо він чоловік Ольги, то, може, реагуватиме так само.

— Не розраховуйте.

— Ти й про Софію казала не розраховувати.

— І мала рацію.

П'ятеро похмуро замовкли.

Зустріч із журналісткою вони досі згадували без особливого захоплення.

У двері подзвонили.

— Прийшов, — сказала Аріна.

Вона відчинила.

На порозі стояв Микита.

— Привіт.

— Привіт, дядьку. Заходь.

Микита роззувся.

— Оля мені вже всі вуха прожужжала вашою квартирою.

— Уявляю.

— Каже, щоб я тебе переконав виселитися.

— Не переконаєш.

— Я ще нічого не казав.

— Просто попереджаю.

Микита усміхнувся й пройшов до кімнати.

— А Софія тепер розповідає, що хоче ще раз прийти.

Десь у коридорі почувся стогін.

Микита зупинився.

— Це що було?

— Наші сусіди.

— А-а.

П'ятеро перезирнулися.

Один із чоловіків вийшов у кімнату.

Микита подивився на нього.

Чоловік мовчав.

Микита теж.

— Добрий вечір, — нарешті сказав привид.

— Добрий.

У дверях з'явилися решта четверо.

Микита перевів погляд на них.

— То це ви?

— Ми, — відповіла одна з жінок.

— Зрозуміло.

Запала тиша.

Один із чоловіків нахмурився.

— Що зрозуміло?

— Оля про вас розповідала.

— І це все?

— А що ще?

П'ятеро переглянулися.

— Ти не будеш кричати?

— Ні.

— Тікати?

— Ні.

— Вимагати, щоб Аріна виселилася?

Микита поглянув на племінницю.

— Тобі тут нормально?

— Нормально.

— Тоді навіщо?

Одна з жінок обурено розвела руками.

— Але твоя дружина кричала!

— Оля емоційніша.

— Значно емоційніша, — підтвердила Аріна.

— Я все одно не розумію, — сказав один із чоловіків. — Ви чоловік і дружина.

— І?

— Чому вона втекла, а ти стоїш?

Микита задумався.

— Бо ми різні люди?

П'ятеро замовкли.

Аріна пирснула зі сміху.

Раптом лампа під стелею кілька разів блимнула.

Микита відразу підняв голову.

Істоти пожвавішали.

Один із чоловіків усміхнувся.

Світло знову блимнуло.

Микита насупився.

— Це ви робите?

П'ятеро явно не очікували такого запитання.

— Ми, — обережно відповіла одна з жінок.

Микита помітно розслабився.

— А, тоді добре.

— Що добре?!

— Я вже подумав, що з проводкою проблема.

Аріна засміялася.

— Дядько Микита електрик.

Один із чоловіків повільно подивився на лампу.

Потім на Микиту.

— Тобто тебе не налякало мерехтіння?

— Ні. Але якщо це не ви, скажіть. Я тоді проводку перевірю.

— Це ми.

— Добре.

— Припини казати «добре»!

— А що мені казати?

П'ятеро знову перезирнулися.

Одна з жінок зникла.

За мить вона з'явилася просто перед Микитою.

Він трохи відхилив голову назад.

— О.

Жінка чекала.

— Що? — запитав Микита.

— Я щойно з'явилася перед тобою!

— Бачу.

— Несподівано!

— Так.

— І?!

— Ефектно.

Жінка мовчки повернулася до інших.

— Я більше не хочу.

— Що не хочеш?

— Його лякати.

Аріна ледве стримувала сміх.

Микита тим часом підійшов до вимикача.

— До речі, часто світлом бавитеся?

— Іноді.

— Не треба.

— Чому?

— Лампочки швидше перегорятимуть.

Троє чоловіків і дві жінки дивилися на нього.

— Ти зараз серйозно?

— Цілком.

Один із чоловіків повернувся до Аріни.

— У вашій родині взагалі є нормальні люди?

— Оля вам подобалася.

— Оля чудова.

— Передам їй.

— Не треба! — швидко відповіла одна з жінок. — Ще прийде.

— Ви ж хотіли, щоб вона прийшла.

— До знайомства із Софією.

Микита зацікавлено підняв брови.

— А що Софія зробила?

П'ятеро одночасно застогнали.

— Взяла в них інтерв'ю, — пояснила Аріна.

Микита кивнув.

— На неї схоже.

— Вона питала, як ми померли!

— Логічне запитання.

— Для вас усе логічне?!

Микита знизав плечима.

— Вона журналістка.

Один із чоловіків похитав головою.

— Оля справді найкраща.

— Бо боїться вас? — запитала Аріна.

— Так!

— Я їй обов'язково розповім.

— Не треба!

Микита засміявся.

— Тепер хоча б зрозуміло, чому вона вчора повернулася така перелякана.

— І ти все одно їй повіриш? — запитала одна з жінок.

— Звичайно. Я ж вас бачу.

Ця відповідь, здається, вперше за весь вечір їх задовольнила.

Микита знову глянув на лампу.

— Але світлом усе-таки не грайтеся.

Один із чоловіків важко зітхнув.

— Добре.

— От і домовилися.

П'ятеро мовчали.

Аріна посміхнулася.

Схоже, вперше потойбічним мешканцям квартири не вдалося налякати гостя, зате вони отримали зауваження щодо правильної експлуатації освітлення.

Їхня репутація знову опинилася під загрозою.