Розділ 6 Корисні сусіди

Вихідного дня Аріна саме збиралася заварити чай, коли у двері подзвонили.

— Ти когось чекаєш? — запитала Мілана.

— Ні.

Аріна відчинила двері й побачила на порозі тітку.

— Олю?

— А що, рідна тітка вже й у гості зайти не може? — усміхнулася Ольга.

— Може. Заходь.

Ольга роззулася й одразу почала роздивлятися квартиру.

— То ось де ви живете. Непогано.

— Нам теж подобається.

— І недорого, казала?

— Так.

Аріна провела тітку до кімнати.

П'ятеро істот поки що не показувалися.

Мілана привіталася з Ольгою й пішла до себе. Матвій працював за ноутбуком, а Артем кудись вийшов.

Аріна поставила чайник.

— Чай будеш?

— Буду.

За кілька хвилин вони сиділи за столом.

Спочатку Ольга розпитувала про квартиру, роботу й нових сусідів. Аріна відповідала коротко.

Потім тітка уважно подивилася на неї.

Аріна відразу впізнала цей погляд.

— Навіть не починай.

— Що не починай?

— Ти знаєш.

— Я нічого ще не сказала.

— Але збираєшся.

Ольга зробила ковток чаю.

— Аріно, тобі вже двадцять сім.

— Я знаю, скільки мені років.

— А сім'ї досі немає.

Аріна зітхнула.

— Олю...

— Я ж переживаю за тебе. Робота роботою, але треба й про особисте життя думати.

Десь у коридорі тихо зашурхотіло.

Аріна перевела погляд на двері.

Ольга нічого не помітила.

— От Софія...

— Не треба порівнювати мене із Софією.

— Я не порівнюю.

— Ти щойно почала.

У дверях безшумно з'явилася одна з потойбічних жінок.

Аріна помітила її.

Та запитально підняла брови.

Аріна ледь помітно кивнула.

— А чоловіка ти хоча б шукаєш? — продовжувала Ольга.

— Ні.

— А як він тоді знайдеться?

— Якщо вона ще раз запитає, чому я в двадцять сім досі не маю сім'ї, дозволяю її налякати, — спокійно сказала Аріна.

Ольга замовкла.

— Кому ти це сказала?

— Сусідам.

— Яким сусідам?

Із коридору почувся приглушений сміх.

Ольга повернула голову.

— У вас там хтось є?

— Є.

— Хто?

— Зараз побачиш.

— Аріно, що ти вигадуєш?

Одна з жінок вийшла з-за дверей.

— Добрий день.

Ольга застигла.

Кілька секунд вона мовчала.

Потім повільно перевела погляд на Аріну.

— Хто це?

— Одна з наших сусідок.

— Яких ще сусідок?

Поряд із першою істотою з'явився чоловік.

За ним — другий.

Ольга різко підвелася.

— Аріно...

З'явилися ще двоє.

Тепер усі п'ятеро дивилися на гостю.

— А-а-а-а-а!!!

Істоти пожвавішали.

— О! — вигукнув один із чоловіків.

— Знову!

— Працює!

Ольга відступила від столу.

— Що це таке?!

— Не «що», а «хто», — ображено сказала одна з жінок.

— Вони тут жили ще до нас, — пояснила Аріна.

— І ти тут залишилася?!

— Квартира хороша.

— Аріно, тут привиди!

— Ми не визначилися, чи ми привиди, — заперечив один із чоловіків.

— Мені байдуже, хто ви!

Ольга схопила сумочку.

— Я йду!

— Чай не допила, — зауважила Аріна.

— Який чай?!

Ольга поспішила до передпокою.

П'ятеро рушили слідом.

— Не йдіть за мною!

Вони зупинилися.

— Ми просто проводжаємо, — пояснила одна з жінок.

— Не треба мене проводжати!

Ольга швидко взулася.

— Аріно, ти маєш звідси виселитися!

— Мене все влаштовує.

— Тебе все влаштовує?!

— Оренда невисока, до роботи нормально добиратися, сусіди переважно тихі.

— Переважно?! — обурився один із чоловіків.

Аріна глянула на нього.

— Уночі не завжди.

Він замовк.

Ольга вже відчинила двері.

— Я Микиті все розповім!

— Розповідай.

— І Софії!

— Їй теж можеш.

— Ви всі ненормальні!

— Нам це вже казали, — відповіла Аріна.

Ольга вибігла з квартири й зачинила за собою двері.

На кілька секунд запала тиша.

Потім один із чоловіків задоволено промовив:

— Друга.

— Що друга? — запитала Аріна.

— Друга нормальна реакція.

— Перша була від мами Артема, — нагадала жінка.

— Кричала, хотіла втекти, радила виселитися, — почав загинати пальці чоловік. — Усе як треба.

— Вітаю, — сухо сказала Аріна. — Репутацію відновлено?

— Потроху.

Матвій визирнув із кімнати.

— А що сталося?

— Оля познайомилася з нашими сусідами.

— Судячи з крику, знайомство пройшло добре.

— Для них — чудово.

Одна з жінок задоволено всміхнулася.

— Твоя тітка нам подобається.

— Забирайте.

П'ятеро здивовано подивилися на Аріну.

— Що?

— Жартую.

Матвій засміявся.

Аріна повернулася до столу й побачила недопиту чашку тітки.

— Хоч питання про заміжжя припинилися.

— Бачиш, ми корисні, — сказав один із чоловіків.

— Не звикайте.

Аріна взяла чашку.

І лише тоді помітила на спинці стільця Ольжин легкий жакет.

— Олю...

Вона підійшла до дверей, але зупинилася.

Наздоганяти тітку їй зовсім не хотілося.

— Передам через Софію.

Одна з жінок зацікавлено нахилила голову.

— А хто така Софія?

— Її дочка. Моя двоюрідна сестра.

— Вона теж кричить?

Аріна замислилася.

— Не думаю.

П'ятеро помітно засмутилися.

— А що вона робить?

— Вона журналістка.

— І?

Аріна усміхнулася.

— Побачите.

П'ятеро істот перезирнулися.

Чомусь після цих слів їм стало трохи не п