Розділ 1 Нові сусіди

Аріна поставила коробку на підлогу й озирнулася.
— Ну… принаймні квартира непогана.
— За таку ціну вона не просто непогана, — сказав Артем. — Тут точно є підступ.
Мілана занесла останню сумку.
— Не вигадуй. Нам просто пощастило.
Матвій зачинив двері й оглянув коридор.
— Дві кімнати, кухня, ванна. Чого ще хотіти?
— Щоб стеля не впала, — відповіла Аріна.
— Це вже розкіш.
Вони засміялися.
Квартира справді була дивною. Старі меблі, трохи потерті шпалери, скрипуча підлога. Зате місця вистачало, а оренда була напрочуд низькою.

— Я беру кімнату біля вікна, — заявила Мілана.
— Ми ж домовлялися, що дівчата в одній, хлопці в іншій, — нагадав Матвій.
— Я пам'ятаю.
Аріна саме хотіла відповісти, коли з кухні почувся гучний стукіт.
Усі четверо завмерли.
— Це що? — тихо запитав Артем.
— Напевно, щось упало, — припустила Мілана.
Вони зайшли на кухню.
На столі лежала ложка.
Ще секунду тому її там не було.
Матвій підняв її.
— Ну й що?

— Нічого, — відповіла Аріна. — Може, просто не помітили.
Вони повернулися до своїх речей.
І саме тоді з коридору почувся голос:
— Ви вже заселилися?
Четверо одночасно обернулися.
У дверному проході стояла незнайома людина.
Артем нахмурився.
— Ви хто?
Незнайомець усміхнувся.
— Це ми хотіли б у вас запитати.
Аріна подивилася на нього, потім на інших.
— Може, це сусіди?

Незнайомець тихо засміявся.
— Ні.
За його спиною з'явилася ще одна постать.
Потім третя.
А Мілана нарешті прошепотіла:
— Аріно…
— Що?
— Вони не люди.
Аріна кілька секунд дивилася на незнайомців.
Потім знизала плечима.
— Ну добре.
Потойбічні істоти переглянулися.
— І це все?
— А що ми маємо зробити?

— Злякатися!
Аріна задумливо подивилася на них.
— Ви хочете, щоб ми це зробили?
— Так!
— Ну… добре.
Вона зробила вигляд, що злякалася:
— А-а-а.
Запала тиша.
— Не дуже переконливо, — сказав Матвій.
— Я старалася, — відповіла Аріна.
Істоти дивилися на них із таким виразом, ніби вперше в житті зустріли неправильних людей.
— Ви взагалі нормальні?
Аріна усміхнулася.
— Поки що начебто так.