ДРУГА КНИГА ДИЛОГІЇ
Глава 1
Залишок дня промайнув для Тальяни майже непомітно, та й вечірня трапеза в обідньому залі не залишила вражень, хоча лера Грінрідж вела безсловесну війну з обома своїми суперницями і відчутно виблискувала на них очима у відповідь на їхні зарозумілі чи зневажливі погляди. Навіть пильні погляди Реністера і веселі погляди Ястриджа зовсім не зачепили, тому що думки були зайняті значно важливішими речами. Вже цієї ночі вони з кронпринцем зустрінуться знову, і вона неодмінно дізнається, чому мучилася аж до сходу сонця.
Коли пані розпорядниця оголосила, що всім настав час розходитись по кімнатах, Тальяна першою повела свою групу дівчат геть із зала, хоча вони вже запам'ятали дорогу і більше не потребували супроводження. Але правила є правила: перші кілька днів за обраницями треба наглядати та опікуватися, аби швидше освоїлися. Якнайскоріше розвівши дівчат по кімнатах, Таль поспішила до себе і дістала з шухляди столу злощасну лусочку. Та знову відповіла теплом на дотик, і через це можна було б навіть розчулитись, якби не моторошні спогади про жахливі нічні страждання, до яких ця триклята штуковина мала найпряміше відношення.
Приходу спадкоємця Таль чекала не просто на нервах, а майже на межі істерики. Вона прокручувала в голові масу питань, які хотіла б йому поставити, накопичувала обурення і цілу купу претензій, які готова була пред'явити, проте коли дракон нарешті з'явився в кімнаті, вийшовши з поблискуючого порталу, не змогла вимовити ані звуку і лише відсахнулася, ніби вперше побачивши похмуру фігуру в чорному одязі з драконячою мордою замість обличчя. Зараз вигляд принца Ронана здавався ще більш зловісним і страшним.
– Припускаю, що ніч у вас пройшла досить неспокійно... – почав він розмову, так і не дочекавшись від неї привітань, які належить вимовляти при появі королівської особи. І, звичайно, від нього не сховалося її бажання триматися від нього подалі.
– Не те слово! – нарешті мовила Тальяна. У ній знову почало закипати обурення. – Минула ніч була жахливою! Я думала, що помру, просто згорю живцем чи розплавлюся. То це й було те покарання, про яке ви казали? Невже треба було мене так мучити? За що ви так зі мною?
Чоловік не зводив з дівчини пильного погляду, але спроб підійти поки що не робив, чи то поважаючи її небажання до нього наближатися, чи то просто вичікуючи.
– Шкода, що вам довелося через все це пройти, – він трохи схилив голову, – проте на це не було моєї волі.
– Як це? Хіба те, що сталося зі мною, не є вашим покаранням? – вона пильно дивилася на нього, безуспішно намагаючись прочитати хоч щось на цьому затягнутому маскою обличчі.
– На жаль, леро Діманж, те, що сталося з вами, є лише слабкою тінню того, що відбувається зі мною...
– Слабкою тінню того, що відбувається з вами? – спробувала осмислити почуте Тальяна. – Ви хочете сказати... Невже ви відчуваєте щоночі те саме?
– Не те саме, мені набагато, набагато гірше, ніж було вам, – відповів він із гіркотою.
У Таль защеміло всередині, хвиля гарячого співчуття піднялася з глибини душі. Навіть найлютішому ворогові вона б не побажала подібного. Витримувати таке щоночі... Та це ж збожеволіти можна! Виходить, прокляття кронпринца не просто вигадка для залякування оточуючих, а справді моторошна штука.
– Невже є щось гірше, ніж те, що довелося пережити мені? – вона зіщулилася. – Мені від одних лише спогадів про це стає погано.
– На жаль, є, – констатував його високість Ронан майже безпристрасно. – Але, як бачите, я поки ще в здоровому глузді і добрій пам'яті (дякувати драконячій крові), а от ви так довго не витримаєте...
– Звичайно не витримаю! – вигукнула дівчина. – Я й цю ніч ледве пережила. І мені навіть страшно уявити, як ви все це витримуєте.
Чоловік склав руки за спиною і почав походжати по кімнаті, продовжуючи тримати дистанцію і не роблячи спроб наблизитися, за що Тальяна була йому вдячна. Її й так кортіло втекти, надто вже похмуру енергетику випромінював проклятий принц, надто страшну.
– Я б, звичайно, міг сказати, що вже звик, але це катування щодня як вперше... – від нього повіяло майже нестерпною тугою. – І ви питали про покарання... Так, можна сказати, це і було вашим покаранням (я мав рацію у своїх припущеннях), проте ініційоване воно було не мною. Якби міг, то, зрозуміло, запобіг би йому. Нікому й ніколи, навіть своїм ворогам, не побажаю випробувати щось подібне, а вже вам і поготів.
– Якщо покарання ініціювали не ви, тоді поясніть, будь ласка, хто за нього відповідає? Чому зі мною коїлися такі моторошні речі? Ці тортури можна якось припинити? – дівчина дивилася на нього з надією. – Чи сьогодні вони почнуться знову? – її навіть трясло від думки, що дуже скоро муки відновляться.
– Шкода, але так просто припинити все це не вдасться, – сказав дракон те, що Таль боялася почути найбільше, і, здавалося, подивився співчутливо. – Ви тепер немов частина мене, а я – частина вас. Через те, що ритуал пройшов не так, як мав, наші сили змішалися і тепер запечатані й у вас, і в мені. Моє прокляття... Воно зараз живе у вашій крові, відтепер ми пов'язані магією. Ви знаєте, що це означає? Якщо буде погано мені, то і вам також, і навпаки. І все через те, що ви довірили своє життя сумнівному артефакту не менш сумнівного походження! – він почав злитися. – Чи готові відповідати за наслідки? Вам так хочеться прокидатися ночами від болю?