Глава 17

Сповзаючи (так-так, не встаючи, а саме сповзаючи, причому насилу) ранком з ліжка, Тальяна почувала себе огидно. Відчуття як після перенесеної тяжкої хвороби. Невірною ходою, хитаючись і тримаючись за меблі, дівчина вирушила вмиватися. Полегшення це не дало. Абияк привівши себе до ладу і наскільки можна наситившись цілющими чарами, щоб хоча б не хитало з боку в бік, Таль наблизилася до столу і подивилася на злощасну лусочку. Нічого незвичайного. Взяла до рук. Приємне тепло розлилося по долоні, в голові трохи прояснилося.

— Леро Діманж, ви плануєте сьогодні запізнитися і прийти пізніше за підопічних? — поквапив з-за дверей голос пані Кнолідж.

— Я вже виходжу! — Тальяна, ніби її застали на гарячому, швидко поклала лусочку в ящик столу і поспішила (вірніше, фактично поповзла) у коридор назустріч новому робочому (і в перспективі дуже болісному) дню.

Таль читала, на її думку, найнудніший курс щодо правил поведінки людських дівчат при спілкуванні з драконячими сімействами. Вона сама свого часу так довго і нудно все це заучувала, що ця тема встигла набити оскому, але (на зло, не інакше) її поставили читати саме цю дисципліну. У труні Тальяна бачила всі ці правила та розпорядження, які вкотре підкреслювали винятковість лускатої раси.

Оскільки наречених приїхало куди більше, ніж планувалося, їх розділили на три групи, тож замість однієї лекції Таль треба було провести вранці цілих три. Адептки Томсон, Бірідж і Грінрідж (хвала небесам!) потрапили в різні групи, так що зустрічатимуться лише у вільний від занять час, що все ж таки не виключає проблем. Як би за обідом не подряпалися чи дорогою на вечерю...

— Свекруху ви повинні називати виключно на «ви», навіть якщо пройде кілька десятків років і ви подаруєте сімейству п'ятьох дітей, — говорила Тальяна, втомлено походжаючи навчальним залом, щоб контролювати ситуацію та припиняти спроби несанкціонованих розмов. Вона з таким задоволенням розвалилася б в учительському кріслі до кінця заняття, проте треба підтримувати хоча б видимість дисципліни. — І незмінно цілувати під час зустрічі руку на знак поваги.

Так, цей розпорядок вкотре підтверджує, що дракони дистанціюються від невісток людської раси і не вважають їх своїми навіть після багатьох спільно прожитих років. Тобто ти мучишся, народжуєш їм спадкоємців, поповнюєш лускате плем'я, проте все одно залишаєшся для своєї нової родини чужинкою.

Дівчата час від часу перемовлялися і хихикали, висміюючи деякі, на їхню думку, особливо абсурдні та безглузді правила, але незмінно робили записи і були сповнені бажання вивчити їх усі, щоб не зганьбитися перед новими родинами. Похвально, звичайно, проте якби всі ці дівчата тільки знали, на що підписуються... Втім, добре вже те, що на цій першій лекції ніхто особливо не буянив і не перевіряв нерви наставниці на міцність, хоча погляди більшої частини наречених були далекі від дружніх (угу, за це треба дякувати сволотному Реністеру). Зважаючи на все, підопічні поки що придивляються до Таль і, можливо, шукають у неї слабкі місця. Ага, так вона їм їх і покаже!

— Упевнена, за очі ви називатимете свекрух старими гримзами, але в обличчя, зрозуміло, повинні демонструвати незмінну повагу, — Тальяна втрималася і не хихикнула на «старих гримзах», а от багатьом дівчатам це не вдалося, і вони пирснули. — І, зрозуміло, не забуваємо про стриманість. Тримаємо обличчя, навіть якщо дуже хочеться розсміятися.

Після цих слів дехто з обраниць стримав веселощі, але дехто продовжував посміхатися. Загалом, урок йшов своєю чергою, сміх перемежовувався з подивом або навіть обуренням, коли траплялося особливо каверзне правило, і Тальяна трохи розслабилася. Здається, ексцесів не повинно бути.

— І останнє на сьогодні. Після заміжжя вам заборонено торкатися до інших чоловіків, якою б раси вони не були. Дистанція, лери, та ще раз дистанція! — Таль підняла вказівний палець у повчальному жесті.

— Навіть у танці? — почулося із задньої парти.

— Навіть у танці, — підтвердила Тальяна. — Після весілля з драконом ви маєте право танцювати лише з ним. Ваш чоловік стає повноправним господарем вашого подальшого життя.

— Ого, які воні владні! — пролунало відразу з кількох боків.

— Ще які! — кивнула Таль і оголосила кінець уроку.

Х-хух, дожила до перерви, дотерпіла. Тепер би відсидітися десь, а ще краще відлежатись... Але не можна, треба супроводжувати підопічних в обідню залу, хай йому грець! Господи, коли вже настане вечір?

Як не прикро, нездужання, що тривало більшу частину ранку, так і не минулося, хоча вже настав полудень. Їсти Таль зовсім не хотілося, тільки спати чи взагалі померти, проте вона чинно замикала процесію драконячих наречених, які напевно передчували, як зараз відтягнуться за обідом, бо готували у палаці просто чудово.

— Вам погано? — Ястридж, що виник, здавалося, з нізвідки, був сама проникливість.

— Так, трохи, — змушена була зізнатися дівчина, бо брехати було б просто безглуздо. — Напевно, через те, що пізно лягла і мало спала.

Чомусь вона не наважилася розповісти про нічне «покарання» (або просто тортури). Здавалося, це тільки їх із принцом таємниця, і посвячувати когось іншого в ці справи не слід.

— Тепер легше? — голос барона був надзвичайно м'який.

Тальяна навіть схаменутися не встигла, а дракон уже поклав руку їй на голову і пустив між пальців цілющі чари. До речі, дуже дієві чари. Ех, якби й Таль так уміла. Вкотре вона заслужено захопилася силою драконячої магії. А ще згадала дракончиків на піжамних штанях лера Ніколаса і мимоволі посміхнулася. І хоча зараз чоловік знову був одягнений у легкі обладунки і темно-коричневий плащ зі щитками на плечах, але його феєричне нічне вбрання постійно вставало перед очима.