Глава 17 (1) від 08.08 (2)

Сповзаючи (так-так, не встаючи, а саме сповзаючи, причому насилу) ранком з ліжка, Тальяна почувала себе огидно. Відчуття як після перенесеної тяжкої хвороби. Невірною ходою, хитаючись і тримаючись за меблі, дівчина вирушила вмиватися. Полегшення це не дало. Абияк привівши себе до ладу і наскільки можна наситившись цілющими чарами, щоб хоча б не хитало з боку в бік, Таль наблизилася до столу і подивилася на злощасну лусочку. Нічого незвичайного. Взяла до рук. Приємне тепло розлилося по долоні, в голові трохи прояснилося.

– Леро Діманж, ви плануєте сьогодні запізнитися і прийти пізніше за підопічних? – поквапив з-за дверей голос пані Кнолідж.

– Я вже виходжу! – Тальяна, ніби її застали на гарячому, швидко поклала лусочку в ящик столу і поспішила (вірніше, фактично поповзла) у коридор назустріч новому робочому (і в перспективі дуже болісному) дню.

Таль читала, на її думку, найнудніший курс щодо правил поведінки людських дівчат при спілкуванні з драконячими сімействами. Вона сама свого часу так довго і нудно все це заучувала, що ця тема встигла набити оскому, але (на зло, не інакше) її поставили читати саме цю дисципліну. У труні Тальяна бачила всі ці правила та розпорядження, які вкотре підкреслювали винятковість лускатої раси.

Оскільки наречених приїхало куди більше, ніж планувалося, їх розділили на три групи, тож замість однієї лекції Таль треба було провести вранці цілих три. Адептки Томсон, Бірідж і Грінрідж (хвала небесам!) потрапили в різні групи, так що зустрічатимуться лише у вільний від занять час, що все ж таки не виключає проблем. Як би за обідом не подряпалися чи дорогою на вечерю...

– Свекруху ви повинні називати виключно на «ви», навіть якщо пройде кілька десятків років і ви подаруєте сімейству п'ятьох дітей, – говорила Тальяна, втомлено походжаючи навчальним залом, щоб контролювати ситуацію та припиняти спроби несанкціонованих розмов. Вона з таким задоволенням розвалилася б в учительському кріслі до кінця заняття, проте треба підтримувати хоча б видимість дисципліни. – І незмінно цілувати під час зустрічі руку на знак поваги.

Так, цей розпорядок вкотре підтверджує, що дракони дистанціюються від невісток людської раси і не вважають їх своїми навіть після багатьох спільно прожитих років. Тобто ти мучишся, народжуєш їм спадкоємців, поповнюєш лускате плем'я, проте все одно залишаєшся для своєї нової родини чужинкою.