Глава 16

Як би там не було, вона не збиралася ні підтверджувати, ні спростовувати його здогади, а продовжувала відмовчуватися і просто спостерігала за чоловіком, що ходив по її кімнаті. У цей пізній час він був одягнений у темно-коричневий плащ із легкої тканини, що повністю приховував тіло до самих п'ят, і чоботи з тонкої шкіри йому в тон. У той час як удень на лерові Ніколасі (втім, як і на Реністері) були полегшені обладунки та плащ із щільної тканини із захисними пластинами на плечах, при цьому барон віддавав перевагу одягу коричневих тонів, а герцог — темно-графітовому, майже чорному. І в одного, і в іншого обладунки були оздоблені, як тепер зрозуміла дівчина, лускою власної звіриної іпостасі.

Як Таль вже знала, дракони зазвичай одягаються в одяг того кольору, який відповідає їхній тваринній сутності. А це означає, що Ястридж коричневий дракон (швидше за все, земляний), Реністер графітово-чорний (можливо, туманний чи грозовий), ну а кронпринц чорний, як найтемніша ніч.

«Дракон смерті», — чомусь подумалося їй.

Тальяна розмірковувала, як би з усіма почестями і максимально ненав'язливо вивести лускатого зі спальні, бо спати хотілося неймовірно, а позіхати при сторонньому чоловікові соромилася, тож доводилося стримуватися. Вона, звичайно, дуже йому зобов'язана і безмежно вдячна, що відгукнувся на заклик про допомогу і підтримав у скрутну хвилину (дійсно як справжнісінький друг), проте... Ні, ну правда, ходить, як у себе вдома, вивчає обстановку і, здається, взагалі не планує повертатися до себе. Невже справді вишукує в її кімнаті щось заборонене, щоб потім відзвітувати перед другом?

А потім барон ступив особливо розмашисто, відкрилася пола його плаща, і Таль побачила, що чоловік одягнений у... шовкову піжаму! Дівчина нічого не могла із собою вдіяти, її пробрало на ха-ха. Дракон весь такий важний, крокує тут, можна сказати, долю підопічної вирішує, а сам з'явився в дівочих апартаментах, вважай, у спідньому!

Помітивши плечі Тальяни, що злегка тремтіли від ледве стримуваного сміху, і те, куди був спрямований її погляд, Ястридж кашлянув і щільніше запахнув плащ, ховаючи піжаму.

— Ви смійтеся, смійтеся, не соромтеся, — заявив він незворушно. — Хоча у моєму зовнішньому вигляді немає нічого дивного: ви своїми «експериментами» розбудили мене посеред ночі, і якби я витрачав час на одягання, то прийшов би куди пізніше, а значить, і пан герцог допитував би вас набагато довше…

Від цих слів всі веселощі миттєво завершилися. І справді, лер Ніколас, можна сказати, стрімголов нісся на шум (добре хоч взагалі не голий прибіг), а вона сміється. Але... як же смішно він виглядає! Таль не встигла достеменно роздивитися, який саме малюнок був на бежево-коричневих піжамних штанях, але, здається, він до болю нагадував маленьких дракончиків.

Якби в кімнаті і витала якась романтична атмосфера (Ястридж, нехай і має простакувате і не дуже виразне обличчя, але, в принципі, виглядає непогано, та й характер у нього досить приємний), то вже після цих «дракончиків» ні про яку романтику не могло бути й мови. Бачачи барона, вона, мабуть, постійно їх згадуватиме. Головне — більше не сміятися так відверто.

Коли дівчина все ж таки не втрималася і позіхнула, прикривши рота долонею, шатен з явним жалем мовив, що вже пізно і йому час іти. Ще б пак! Спати залишилося якихось пару годин. Що б він тут не шукав, але схованку Тальяни, здається, не виявив. Принаймні поки що. Ну, або вдав, що нічого такого не помітив. А вона ж була, схованка ця.

— Сподіваюся, цієї ночі ви більше не плануєте жодних експериментів? — запитав дракон на прощання. — Ви кажіть, якщо що, не бентежтеся. Може, я підстрахую...

— Запевняю вас, лере Ястридж, ЦІЄЇ вночі я зовсім точно збираюся спати без задніх ніг, — рішуче відповіла Таль.

— О, значить, щось цікаве заплановане на наступну? — зловив він її на слові. — Втім, — лер Ніколас весело глянув на обличчя дівчини, яке видало її з головою, — не наполягатиму. Як уже казав, сподіваюся, що скоро ви самі вирішите бути зі мною більш відвертою, адже, може так статися, тут, — лускатий обвів поглядом простір, явно маючи на увазі не спальню Тальяни, а взагалі палац, — я єдиний, хто справді на вашому боці.

Підморгнувши на прощання, драконище, мало не насвистуючи, вирушив геть коридором, гордо крокуючи в плащі, що розвивався за спиною, завдяки чому його піжамні штани вже ні для кого не були таємницею. Добре хоч наставниці розійшлися по кімнатах і його в такому неповторному образі ніхто не бачить. Стискаючи в руці гладеньку чорну лусочку, яка, здавалося, випромінювала тепло, дівчина деякий час дивилася вслід шатену, що поступово віддалявся, а потім повернулася в кімнату і поклала лусочку на край столу. Та, здавалося, вітально блиснула, наче підморгуючи. Ух, мабуть, уява розігралася від недосипання.

Ідучи до ліжка, Тальяна на ходу розстібала сукню. Потоком магії відправивши її на стілець, вона, залишившись у нижній сорочці і не змінюючи її на нічну, так і залізла в ліжко. Не до відповідного вбрання вже. Виспатись, їй необхідно виспатися і відпочити перед завтрашнім непростим днем. Початок занять із обраницями, можливі перші конфлікти та з'ясування стосунків… Все це вже зараз не додавало оптимізму, а тут ще цербер-герцог та наглядач-барон. Втім, могло бути гірше, куди гірше, тож треба радіти й цьому.

Але даремно Таль думала, що найгірше залишилося позаду і решта ночі мине спокійно. Вона й сама не зрозуміла, коли випливла з важкого сну у дійсність. Випливла в муках, бо наче вся горіла.