Нарешті герцог вийшов і повів за собою наставниць, щось їм втовкмачуючи, а Таль вкотре зраділа, що її кімната захищена чарами і має односторонній зв'язок. Тобто їй чути, що коїться в коридорі, а от назовні розмови з кімнати не чути. Хоча на інший шум, у тому числі і на вирування магії під час ритуалу, на жаль, ці чари не поширюються. Тому кричати, хропіти, лаятись останніми словами і ділитися секретами в особистих апартаментах можна скільки завгодно, але з іншими діями треба бути обачною.
А ще дівчина із запізненням усвідомила, що знову залишилася в спальні віч-на-віч зі стороннім чоловіком. Нехай і не таким страшним, як двоє попередніх, але все ж таки... Коли за Реністером зачинилися двері, з обличчя барона сповзла добродушна усмішка.
– Ну, леро Діманж, ви і влаштували нічний переполох... – він склав руки за спиною і почав походжати по кімнаті, розглядаючи деталі обстановки.
– Я не спеціально… – повинилася вона. – Але дякую вам, що заступилися... і навіть взялися опікуватися.
– І що мені з вами робити? – Ястридж вивчав назви книжок і не дивився на дівчину, хоча Таль була впевнена, що вся його увага зосереджена саме на ній.
– Я... буду поводитися чемно, – сказала Тальяна, немов маленька дівчинка в дитячому садку, яка хоче запевнити добру виховательку, що та не дарма захистила її від злої. – Мною й опікуватися, можна сказати, не доведеться.
«Адже ритуал уже позаду».
– Щось мені підказує, що запевнення запевненнями, але ваші витівки продовжаться з тією ж регулярністю, що й раніше, – засумнівався в її сумлінності шатен.
– Ну, тут усе залежить від того, чи мене на них провокуватимуть, – запально промовила Таль. – Якщо мене не зачіпати… – і замовкла під поглядом лускатого. – А якщо навіть і зачеплять, я намагатимусь тримати себе в руках, – пробурчала покірно, бо качати права зараз не в її інтересах.
– Еге ж, я так і думав, – іронічно зауважив чоловік і перевів на дівчину погляд, а його очі тим часом мерехтіли чаклунським світлом. – Леро Діманж, адже я можу бути впевнений, що ви нічого не замислили проти спадкоємця?