Глава 15

Після магічних пут тіло боліло, але дівчина намагалася не звертати уваги на неприємні відчуття і спрямувала на себе хвилю простеньких зцілюючих чар, щоб зменшити наслідки беззаконня герцога. Клятий драконище! Зовсім уже берегів не відчуває. Що це за поводження з жінкою?! Навіть якщо вона потенційна підозрювана... Так, йому ідеально пасує роль дізнавача. Добре ще, що цей лускатий в академії лише у ролі наглядача та контролера, а не одного з наречених.

— Врахуйте, леро Тальяно, я більше не буду вам потурати, — герцог продовжував пропалювати її підозрілим поглядом. — Якщо виявиться, що замало нагляду лера Ястриджа, я з величезним задоволенням обдарую вас власною опікою, і от тоді ви відчуєте, що значить бути в узді.

«Не треба мені такого щастя!»

Ледве стримуючи роздратування, вона чинно його запевнила, що буде янголом. Чоловік на це лише скептично хмикнув, а в очах була впевненість, що Тальяна дуже скоро знову проштрафиться, і от тоді він на ній відіграється на повну. Чомусь навіть подумалося, що, можливо, Реністер сам організує цю можливість. Втім, зараз він вирішив відступити і подався до виходу, проте Ястридж його зупинив:

— Рінгере, так а що з лусочкою? Треба повернути її власнику.

— Хочеш узяти цю місію на себе? — герцог зупинився.

— Чому б і ні?! Адже в тебе і без того купа турбот...

— Що ж... — бастард трохи повагався, але потім вклав дзеркальну лусочку в руку друга. — Тоді з'ясуй заразом, яким чином дехто примудрився її втратити. Якщо, звичайно, він справді її втратив…

«Що означає «якщо він її втратив»? Не залишив же принц лусочку навмисно»? — одразу ж насторожилася Тальяна.

І знову виникла нав'язлива думка, що спадкоємець у такий спосіб хотів її покарати. Знав, що шукач Реністер виявить «втрату», от і... А що, гарний план! І самому руки бруднити не треба. Невже й справді розраховував, що герцог позбавить її магії чи зробить ще щось у такому ж дусі?

«Не втрачай здоровий глузд! Досить бачити в усьому каверзу», — обсмикнула вона себе.

Угу, легко сказати. Коли кожним необережним кроком (і навіть словом) ризикуєш вляпатись у серйозні неприємності, мимоволі підозрюватимеш усіх і кожного. І, цілком можливо, матимеш рацію.

Нарешті герцог вийшов і повів за собою наставниць, щось їм втовкмачуючи, а Таль вкотре зраділа, що її кімната захищена чарами і має односторонній зв'язок. Тобто їй чути, що коїться в коридорі, а от назовні розмови з кімнати не чути. Хоча на інший шум, у тому числі і на вирування магії під час ритуалу, на жаль, ці чари не поширюються. Тому кричати, хропіти, лаятись останніми словами і ділитися секретами в особистих апартаментах можна скільки завгодно, але з іншими діями треба бути обачною.

А ще дівчина із запізненням усвідомила, що знову залишилася в спальні віч-на-віч зі стороннім чоловіком. Нехай і не таким страшним, як двоє попередніх, але все ж таки... Коли за Реністером зачинилися двері, з обличчя барона сповзла добродушна усмішка.

— Ну, леро Діманж, ви і влаштували нічний переполох... — він склав руки за спиною і почав походжати по кімнаті, розглядаючи деталі обстановки.

— Я не спеціально… — повинилася вона. — Але дякую вам, що заступилися... і навіть взялися опікуватися.

— І що мені з вами робити? — Ястридж вивчав назви книжок і не дивився на дівчину, хоча Таль була впевнена, що вся його увага зосереджена саме на ній.

— Я... буду поводитися чемно, — сказала Тальяна, немов маленька дівчинка в дитячому садку, яка хоче запевнити добру виховательку, що та не дарма захистила її від злої. — Мною й опікуватися, можна сказати, не доведеться.

«Адже ритуал уже позаду».

— Щось мені підказує, що запевнення запевненнями, але ваші витівки продовжаться з тією ж регулярністю, що й раніше, — засумнівався в її сумлінності шатен.

— Ну, тут усе залежить від того, чи мене на них провокуватимуть, — запально промовила Таль. — Якщо мене не зачіпати… — і замовкла під поглядом лускатого. — А якщо навіть і зачеплять, я намагатимусь тримати себе в руках, — пробурчала покірно, бо качати права зараз не в її інтересах.

— Еге ж, я так і думав, — іронічно зауважив чоловік і перевів на дівчину погляд, а його очі тим часом мерехтіли чаклунським світлом. — Леро Діманж, адже я можу бути впевнений, що ви нічого не замислили проти спадкоємця?

Від цього погляду, що володів дивною силою, захотілося розповісти дракону не тільки про те, про що він запитує, а й взагалі про все на світі.

— Цілком і повністю! — гаряче запевнила вона. — Якщо вже когось і треба побоюватися його високості Ронану, то точно не мене!

— Якщо так, тоді повернемося до розмови про лусочку…

— Я її не крала, присягаюсь! — вигукнула Тальяна. — Вона... Я справді її знайшла.

— І зробили це на підлозі вашої спальні, — посміхнувся співрозмовник.

Таль відчула, що червоніє, проте намагалася гнути свою лінію, хоча погляд дракона продовжував налаштовувати на правду...

— Про що ви?! Я ж сказала, що...

— Леро Діманж, — лер Ніколас наблизився, — вам відомо, що це за річ? — він підніс до чорної дзеркальної поверхні пластинки начарований магічний вогник — і та заграла різнокольоровими сполохами.